Моя мама щоразу, як приїжджає в Україну, то свариться зі мною. І не просто так, а через онуків:
– То я їм хто, бабуся чи якась чужинка?
– Мамо, не кричи. Ну я не винна, що онуки ось так на тебе реагують.
Моя мама давно поїхала на заробітки, я ще у 7 клас ходила. Звісно, ніхто дитину саму не залишав, мене гляділа бабуся Зоя, мами мама.
Поїхала мама на заробітки через гроші. Почула, що там багато можна заробити. Не можу сказати, що ти тоді аж так жили бідно, нам на все нормально вистачало. І це при тому, що мене виховувала суто мама, тата ще не стало в автокатастрофі до мого народження.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Мама гастролювала по всій Іспанії – працювала і в Мадриді, Барселоні, Малазі. Останні 3 роки стабільно працює нянькою-покоївкою в одних сеньйорів у Валенсії.
Звісно, вона щомісяця пересилала гроші та гостинці. Однак, мені її не вистачало дуже. От не було до кого прийти та розповісти про своє перше кохання, про оцінки у школі, про сварки з подругами. Мама дзвонила дуже рідко в Скайп, хіба в суботу на 5-10 хвилинок.
І за стільки часу я сама якось відвикла від мами. Так, це моя рідна людина, але її не було поруч у важкі моменти.
Але декілька років тому Бог дав мені другу чудову маму – свекруху, Оксану Владиславівну. Вона мене щиро прийняла у родину, після весілля стала називати мене лагідно “донюся” чи “доця”.
Зараз я сама стала мамою, старшому синові 6, а молодшому тільки 3 нещодавно виповнилося. І свекруха постійно була поруч. Якби не її допомога з малюками, то я б певно збожеволіла. Пані Оксана приносила нам гостинці, забирала малюків на прогулянку, аби я мала хоча б годинку на відпочинок.
Звісно, хлопці дуже звикли до бабусі, бо бачать її щодня. А от моя мама приїздить хіба на Різдво та Великдень. Тому поки вони її називають “тьотя”. Маму це дуже ображає:
– Ну ти як їх виховуєш? Яка я в біса тьотя?
– Мамо, ну за рік тебе онуки бачать максимум 2 тижні.
– І що? Зате я їм гарні подарунки купую!
З цим важко посперечатися, мама дійсно робить дуже і дуже дорогі подарунки. Купила планшет старшому, коли той пішов у 1 клас. І на додачу новесенький айфон. Молодший має багато машинок, іграшок та одягу. Та загалом, всі речі для малих у нашій квартирі – це заслуга мами.
Але хіба матеріальне замінить щиру любов та емоції? Дітям набагато краще, коли бабуся просто з ними грається, гуляє в парку, читає книги чи співає пісеньки. А не передає дорогу техніку чи одяг. Вони взагалі не розуміють, що це якась дорога річ закордону.
Я намагаюся пояснити мамі, що подарунки для дітей поки не важливі, а щирі емоції та присутність людини поруч.
– То що, кидати мені тут роботу та їхати додому? Де я ще такі гроші зароблю, як не тут??
– Мамо, ну зате ми будемо поруч. Якось допоможемо з чоловіком.
– Ага, знаю я таку дорогу. Кинеш мене напризволяще, а я потім буду під церквою жебракувати.
Мама не усвідомлює, що через цю роботу вона втратила нормальні стосунки зі мною, її єдиною донькою. І зараз може ще й втратити любов онуків.
Не все можна купити за гроші. Шкода, що мама цього не розуміє….
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!