Свого тата я ніколи не бачила, навіть фото не збереглися. Мама, до речі, швидко знайшла йому заміну та вийшла заміж за Петра. Вітчим мав бізнес, заробляв багато грошей. Ми переїхали з нашої невеликої однокімнатної квартири до будинку. Житло було таке велике, що я декілька днів просто губилася серед кімнат.
Петро мав вдома басейн, тренажерний зал, великий двір. І у мене з’явилися ще брат з сестрою, діти вітчима від попереднього шлюбу. Ми не дуже добре ладнали, бо наді мною знущалися. Забирали іграшки, солодощі та обзивали “байстрючка”.
Ну і моя мама нічого кращого не вигадала, як просто віддати мене бабусі на поруки. Просто взяла всі мої речі, запхала в машину та без пояснень відвезла геть:
– Так буде краще тобі та мені. Я ж тільки добра бажаю, зрозумій. Щосуботи буду у гості приїздити.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я тоді дуже плакала. Мені здавалося, що мама просто хоче кинути мене напризволяще.
Але з бабусею було добре. Вона готувала мені смаколики, відводила та забирала зі школи. Бабця Галя колись працювала швачкою, мала вдома машинку та навчила мене шити. У 10 років я вже пошила свою першу спідничку на літо.
А ще моя бабуся допомагала добре вчитися. Так я отримала у школі золоту медаль та зуміла вступити на державне місце, мала стипендію.
Мама, на жаль, своєї обіцянки не дотрималася. Декілька місяців вона приїздила у гості, але потім наче зникла. Хіба телефонувала раз на пару днів та удавала, що їй цікаве моє життя.
Я бачила, що мама добре влаштувалася в родині Петра. Вони їздили закордон, відпочивали у горах та на морі, вечеряли у дорогих ресторанах. Здавалося, що мама навмисне хотіла показати своє розкішне життя у Фейсбуці, аби інші знайомі їй заздрили.
Маму я бачила тільки на якісь великі свята, типу Миколая, Великдень чи день народження:
– Ось, мій подаруночок для тебе. Я хіба чаю вип’ю, ось ще тортик принесла. Не буду довго, тільки десь 20 хвилинок.
І так ми з мамою віддалилися. Вона навіть не змогла приїхати на моє весілля, бо була на морі з подругами.
Ну і вже минуло 20 років. У мене є коханий чоловік, дітки, бізнес. Декілька місяців тому не стало бабусі, вона важко хворіла. І тільки я була з нею поруч, носила ліки, доглядала, оплачувала їй операції та їздила з нею на вправи. А мама тоді тільки співчутливо говорила у слухавку “ой, як шкода, ну тримайтеся!”.
Якщо чесно, я вже й забула про маму. Ну це просто незнайома людина і все.
Однак, декілька тижнів тому мама згадала, що має рідну доньку. Як виявилося, вітчим Петро помер, мав проблеми з серцем. А так, як мама не було прописана в будинку та не мала ніякого відношення до бізнесу, то сестра та брат вигнали її геть. Хіба залишили машину.
І мама була змушена продати свої дорогі шуби, прикраси, телефони, машину, аби мати гроші на життя. Орендувала невеличку квартиру, але у старому будинку з поганим ремонтом.
Ну і вирішила звернутися до мене за допомогою.
– Мамо, а що таке трапилося, що ти про мене згадала? Чекай, гроші закінчилися!
– Ні, ти що. Просто хочу налагодити стосунки. Адже стільки років минуло.
– Так, минуло. І нема вже другого шансу. Треба було раніше згадувати. А ти заради якогось мужика з грішми рідну дитину кинула. Дякую, що в дитбудинок не здала!
Я вигнала маму з квартири. Де вона зараз живе – поняття не маю і не хочу її навіть бачити. Тільки подруги досі телефонують та дорікають, яка я погана донька.
– Вона на останні гроші не живе, а виживає. Як ти смієш так підло з рідною людиною поводитися?
– Нехай тоді йде до дітей Петра. Вона ж з ними стільки років жила, майже рідною мамою стала.
– Ось яка ти злопам’ятна дитина.
Але мені взагалі ні капельки не соромно, чесно. Ну яка вона мені мама? Так, незнайома жіночка. Роками жила-поживала, відпочивала, а про мене не згадувала. То якого дідька я зараз повинна за нею наглядати?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!