Є в мене сусідка – Ганна Іллівна, дуже дивна жінка, поруч із такою навіть страшно жити. Нещодавно виходжу надвір, а вона щось несе. Взяла біля сміттєвого бака.
– Тобі не соромно в смітті ритися?
– Так це ж поруч хтось залишив, певно, віддати хотів.
– І що там?
– Одяг якийсь.
– В тебе ж пенсія хороша. Купи собі.
– Я марно грошей не витрачаю. А як віддали, того чого ж не взяти?
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І це ще далеко не все. Ганна Іллівна охоче приймає будь-яку допомогу. Сусіди носять їй все, що їм не треба. Жінка бере. Що їй не підходить – несе на ринок і продає. На всьому вона економить. Макулатуру, пляшки збирає і здає. Ходить до волонтерів на безкоштовні обіди, допомогу бере, хоча й не є переселенкою. Навіть на поминки йде, щоб поїсти часом.
Довго я не розуміла, на що вона витрачає гроші. А тоді нещодавно прийшла їй салатів новорічних віднести, аби не псувалися. Сидить – задоволена вся, аж сяє.
– Що сталось?
– Переїжджаю я в інший район, купила квартиру гарну, а цю здаватиму.
– А де ж гроші взяла.
– Збирала багато років. От ви з мене сміялися. А в мене квартира є, а у вас нема.
В мене мало щелепа не відпала. Та не знаю я, чи варті усі ці жертви і сором тієї квартири. Ви як гадаєте? Пішли б на таке?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!