– Наче близнючки, а такі різні, – цю фразу я чула змалку, усі наші знайомі дивувались.
Маю я з сестрою страшний клопіт. Еліна завжди була ще тим паразитом. В школі в мене списувала, вдома ніколи не прибирала, батьків не слухала.
У 22 роки я вийшла заміж. Ми з чоловіком відразу домовились – ніяких дітей, доки не придбаємо квартиру і все необхідне. Разом поїхали на заробітки в Чехію. Чотири роки працювали на заводі. Думали навіть залишитися. Але все ж повернулись.
Вдома ми придбали однокімнатну квартиру в новобудові й відкрили маленький магазинчик з європейськими товарами. Згодом ще автівку взяли.
Що ж робила Еліна всі ці роки? Вона жила з батьками. Привела до них свого хлопця. З нею він жив рік. А коли дізнався, що стане татом – втік.
Сестра залишила дитину з батьками й далі займалась особистим життям. Врешті зустріла свого Толіка, який погодився одружитись. Зараз вона знову вагітна. Я казала мамі:
– Скільки вони з тобою житимуть? Як ти витримуєш?
– А що робити? Не вижену ж.
Мені було шкода неньки, все ж не молода. А сестра з Толіком могла б і орендувати житло. Їй це просто не зручно, бо ж доведеться ще комунальні платити, продукти купувати. Мамі ж вони грошей не давали.
Тим часом Еля ж мало не щодня просила в мене автівку:
– Нам треба до лікарні. А на маршрутці так важко вагітній.
Звичайно я давала. Та мене дивувало, що вони ніколи не заправляли машину, а використовували мій бензин. Та на цьому нахабність моєї Еліни не закінчилася. Днями вона прийшла й заявила:
– Слухай, нащо вам така квартира? Пустіть нас пожити, бо дитина народиться й зовсім тісно буде у мами.
– То ми стільки років працювали, щоб вам квартиру купити?
– У вас дітей нема. Завагітнієш – назад поміняємось. І ще, можеш дати машину на кілька днів, хочемо до народження сина в гори поїхати.
– Слухай, щось мені все це набридло. Ще в лікарню поїхати – розумію, але на відпочинок – ні. Це не іграшка.
– Тобі що автівки для сестри шкода?
– Так ти її навіть не заправляєш! Вона ж не на повітрі їде! І про квартиру забудьте! Ви вже дорослі, орендуйте собі житло. Нехай твій Толік нормальну роботу знайде. Досить усіх навколо доїти!
– Як не соромно вагітній відмовляти. Це гріх, щоб ти знала.
Сестра образилась і пішла. А я навіть не зрозуміла, з якого дива вона вирішила, що я їй маю все віддати. Бо вона дітей має. Зробити їх не велика наука, а от заробити на утримання, виховати…
Як вважаєте, справді не можна вагітним відмовляти? Навіть якщо вони нахабніють?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!