Скільки живу на цьому світі, а кожен раз переконуюся: любить треба тільки себе. Не чоловіка, не дітей, а себе. Бо інакша любов просто вилазить боком!
Чоловіка я свого ледь на руках не носила. І їсти, і пити, і хороше походити… А він зібрав манатки та й пішов до іншої. Ото вже віддячив, ото вже догодив!
Сина я теж дуже любила. Балувала, усе найкраще давала, від бід захищала – єдина дитина, як не крути! І от зрозуміла ця дитина, що можна матері на голову вилазити. Машину він, бачте, захотів.
– То купляй, хіба ж я проти! – сказала я синові на таку новину.
– Так а за які гроші я її куплю? Нема в мене такої суми. То хіба що кредит брати… Але я і його сам не потягну. Може, ти б мені трохи підсобила з грошима? А я тебе возить скрізь буду. Тобі ж важко вже ходити, – почав розказувати Олег.
Я так послухала, подумала… Та й погодилася. Грошей в мене прямо тоді не було, але ми домовилися із сином, що я йому помагатиму кожен місяць кредит погашати. На тому й зійшлися.
Перші два місяці все було ще більш-менш: Олег і свою долю кредиту платив, і на роботу мене пару разів підвіз. Наче все йшло нормально. А тоді він геть від рук відбився…
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
У нас на вулиці дорога дуже погана. А погода зараз така… Самі знаєте. Дощ пройшов, зробилося болото – з двору вийти не можна! Подзвонила ж я Олегу, попросила, аби він мене на роботу підвіз. А він сказав, що роботи багато! Знаю я ту роботу. Бачила, як того ж дня він дівку якусь містом катав.
Але й то ще було нічого. Через пару місяців перестав мій синочок платити за свою машину. Я свою частину платежу даю, а він про свою мовчить… То грошей не хватає, то зарплату затримали. Я ж так його любила, так жаліла, що свої гроші докладала. Бувало, сиджу на хлібі з водою по пару днів. Але ж за кредит заплатила!
Дуже швидко мені це набридло. То я й собі перестала за ту машину переживати. І знаєте що? Уже через пару днів подзвонив мені Олег та виказав, яка ж я в нього непутяща мати!
– Тобі хіба важко мій кредит на себе взяти?! Ти ж моя мати! Не треба було, значить, народжувати мене, як тепер грошей дати не можеш! – верещав син в телефон, коли я сказала, що більше і копійки йому не дам.
Тепер і зовсім зі мною не вітається… Тільки й біди! Нехай краще я для себе жити буду, аніж для таких невдячних людей! Шкода тільки, що стільки часу на них витратила.
Чи може таки треба було синів кредит виплачувати?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!