Я сама з невеличкого села на Франківщині. Роботи у нас нормальної не було – або ж свиням хвости крутити на фермі, або їхати на заробітки. Тому я обрала другий варіант. Тим паче, у нас майже всі жінки в селі працюють закордоном.
Ну і так почалося моє заробітчанське життя в Німеччині. Моя мама залишилася з донечкою в селі, Марічка тоді пішла в 1 клас. Я передавала щомісяця їм гроші, мінімум 2 пакунки з продуктами та ще одяг. Мама за той час найняла бригаду майстрів, аби вони зробили гарний ремонт у хаті, провела інтернет, кабельне телебачення.
Доня мала модні платтячка, взуття та багато гаджетів, я їй купила і ноутбук, і сенсорний телефон і планшет. До нас у хату постійно приходили її друзі, аби пограти на приставці.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Коли Марічка закінчила школу, то я хотіла повернутися додому. Однак, доня зробила “сюрприз” – не пройшла на державну форму навчання. І довелося мені знову зостатися в Німеччині, бо університет доньки тоді дорого коштував, понад 30 тисяч на рік. А ще треба платити за оренду квартири у Львові, давати донечці якісь кишенькові гроші. Добре, що мама щосуботи їй з села передавала домашні продукти, свіжу випічку.
Ті 4 роки пролетіли швидко. Коли донька нарешті закрила сесію, то я подумала, що нарешті вільна від заробітків. Але знову прогадала! Тоді Марія завагітніла від свого одногрупника і треба було терміново робити весілля. Ну і було б добре ще молодятам купити якусь квартиру, бо що їм у селі нашому робити?
Я обрала гарне житло у новобудові, допомогла зробити ремонт, привезла з Німеччини всю сантехніку для кухні та ванної. Пощастило, що зять працьовитий, самотужки ставив плитку, штукатурив стіни, стелив підлогу. Ми зекономили достатньо коштів, бо не наймали бригаду майстрів. Свати також приїздили, допомагали з ремонтом.
Чесно, через ті заробітки я думала, що ніколи додому не попаду, так і поховають мене на чужині. Однак, декілька місяців тому важко захворіла моя мама. Тому я зібрала всі гроші та чкурнула додому.
Лікарі виявили в неї останню стадію раку шлунку. Я витратила всі заощадження на операцію на ліки. Однак, ніхто не давав гарантії, що відбудеться ремісія.
Місяць тому матусі не стало. Сусіди та друзі допомогли мені з похороном та організували поминки. Донька приїхала пізно, коли ми вже правили службу у церкві.
– Мамо, то коли у тебе автобус.
– Який ще автобус?
– Ну до Німеччини. Ти коли будеш повертатися на заробітки?
– Доню, я в тій Німеччині світу білого не бачу. А ти мене знову на чужину проганяєш, як собаку.
– А про мене ти подумала? Я в декреті, тільки чоловік працює. У нас кредит за машину ще не погашений, треба ще рік віддавати.
– Доню, я тобі і так багато допомогла. Квартиру купила, дала гроші на ремонт, постійно пересилала продукти. Дай мені нарешті спокійно відпочити!
Марія образилася на мене та поїхала геть. Навіть на 9 місяць по бабусі не приїхала до села. Так образилася через гроші, не телефонує до мене.
Але я не конячка-пахачка, а жива людина. Стільки років працювала закордоном та маю право нарешті спокійно відпочити. Донька доросла людина, має чоловіка. Їх фінансові проблеми мене не цікавлять.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!