Надворі вже було пізно, Петро повертався додому з роботи. Як на зло, запізнився на останню маршрутку та вирішив прогулятися. Тим паче дорога до будинку пролягала повз парк. Давно він тими місцями не гуляв.
Важко крокував, адже ледь на ногах тримався. Ще й очі помалу заплющувалися, але ж він не міг заснути просто тут. Намагався знайти іншу роботу з нормальними умовами. Але ніхто з роботодавців не хоче брати до себе працівника, у якого є судимість. Так що поки Петро з ранку до ночі стоїть на заводі біля станка. Адже це було так давно, він ще був молодим та не знав, що коїть. Потрапив у погану компанію і одного вечора їх зловили. Правда, за ґрати відправили тільки Петра, адже інші друзі заперечували провину та у всьому звинувачували хлопця.
Раптом побачив на лаві невеликий згорток. Підійшов та просто не повірив своїм очам – там було немовля, на вигляд тільки декілька днів. Замотане у теплу ковдру та смоктало соску. Спершу Петро налякався. Подумав, що це у нього просто галюцинації після робочого дня. Але підійшов ближче та придивився.
– Дійсно, малюк. Спить. Ні записки, нічого. А де ж твоя мама? Не можна тебе ось так залишати на дворі, адже холодно… – тихо сказав Петро та взяв немовля на руки.
Але куди йти з малюком? У гуртожиток, де він спить на розкладачці і тісниться ще з двома чоловіками? З ким дитинку залишати, коли він піде на роботу? А ще вахтерша стара не пропустить, буде допитуватися, звідки він малу дитину взяв. Ще й поліцію викличе, адже у нього є клеймо злодія. Ні, це не вихід.
– Я знаю, малюче, як твоєму горю зарадити, – тихо промовив Петро. А немовля тільки мило посміхнулося.
Через декілька хвилин хлопець стояв на порозі дитячого будинку.
– Ой, леле, ну і як таких горе-матерів земля носить? – бідкалася стара вихователька, коли почула розповідь Петра.
Вона оглянула малюка. Це була дівчинка. Здорова, вага у неї нормальна. Здається, що їй тоді було всього-на-всього 10 днів з народження.
– І як ми її назвемо?
– А нехай буде Богданка. Гарне ім’я, їй якраз дуже личить!
Петро ще довго не міг заснути. Весь час думав про таку неочікувану знахідку. І відтоді ледь не щодня після роботи заїжджав до дівчинки у гості. Купував їй солодощі, одяг, іграшки. А Богданка так звикла до Петра, що інколи його татусем називала. Дуже плакала, коли він їхав додому.
– Не хвилюйся, я скоро повернуся, обіцяю, – заспокоював хлопець. І щоразу дотримувався свого слова.
Так минуло майже 5 років. Одного вечора Богданка подарувала Петрові малюнок.
– Це ти, я і наша мама! – сказала дівчинка та показувала крихітним пальчиком на родинний портрет.
Петро аж розчулився та міцно обійняв дівчинку. Однак, розумів, що не може стати для неї справжнім батьком. Адже хто віддасть йому дитину? Судимість, нестабільна робота, ще й живе у гуртожитку. А за ними весь час спостерігала Мирослава. Вона аж сама сльозу пустила, коли побачила, як Петро грається з Богданкою.
Мирося сама сирота, виросла у цьому дитячому будинку. Вступила до університету та вивчилася на виховательку. І знову повернулася до свого дому, щоб допомагати іншим діткам.
– Петре, вибач, але я підслухала твою розмову з дівчинкою. Розумію, що це може прозвучати дуже дивно, але вислухай мене, – сказала дівчина.
Здалося, що Петрові навіть сподобалася така ідея – фіктивний шлюб заради всиновлення Богданки. Згодом вони швидко розписалися та переїхали на орендовану квартиру. Дівчинка аж стрибала від щастя, коли одного дня Петро сказав, що забирає її додому.
А між Петром та Мирославою виникли почуття. Дитина немов їх зблизила. З часом чоловік знайшов хорошу роботу, купив велику квартиру. Друзі з гуртожитку допомогти зробити ремонт. Від тоді минуло вже майже 10 років. Богданка виросла справжньою красунею, щодня тішить своїх батьків хорошими оцінками у школі.
Ось так випадкова знахідка змінила життя Петра. В один день у нього з’явилася прекрасна донька та кохана дружина. І це не поодинокий випадок.
А ви погоджуєтеся з такими словами? Чоловік вчинив правильно, коли вирішив погодитися на таку авантюру заради чужої дитини?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!