Тоді я думала, що втрапила у найгіршу ситуацію в житті, а виявилось це була доля. Розповім вам свою історію з життя.
Мене звуть Наталія, мені 40 років і я розлучена. Чоловік пішов від мене до іншої 5 років тому, від тоді я зареклася, що ніяких стосунків у мене більше не буде. У розпачі, розчарована та пригнічена я більше не вірю у кохання. Проте в тонусі мене тримає донечка, лише вона дає мені сили, не дозволяє розкисати.
Живемо ми непогано, однак Діанка росте, а її потреби не зменшуються. Моєї зарплати інколи на все не вистарчає. Я сама оплачую її навчання в університеті, тому доводиться заощаджувати й економити. Однак таке життя очевидно не до вподоби Діанці. Якось вона мені таке заявила, що я мало не зімліла.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Мамо, мені набридло вже все це! Я хочу оновити свій гардероб, бо скоро на мене жоден хлопець не подивиться — кричала Діана.
– Доню, тобі хіба лиш хлопці в голові, а коли за навчання думати почнеш?
– А я не хочу перетворитись на стару діву, як ти! Від тебе тому тато й пішов — заявила вона.
– До чого тут тато? Це вже взагалі інша історія!
В той момент мені стало так образливо…
Дорогою на роботу, мене не покидали думки, адже ніяк не могла збагнути, чому Діанка назвала мене старою дівою? Хіба справді я така?
Настрій тоді був не найкращий, адже посварилась з донькою, та ще й до того ж схопив шалений біль у зубі. Мене ніколи не боліли зуби, а тут на тобі! Так невчасно! Тоді подруга побачила, що я тримаюсь за щоку і запитала:
– Наталю, тебе болить зуб?
– Ой, так… дуже невчасно — ледь вимовила я.
– Бідолашна, не можна терпіти таке, краще відразу звернутись до стоматолога. До речі, маю такого хорошого спеціаліста, він зробить тобі так, що назавжди забудеш про біль у зубах — радила мені вона.
– Мабуть, такий візит дуже дорого коштує, а в мене нема таких грошей.
– Не хвилюйся, я можу тобі позичити, потім якось мені віддаси. Мені не горить — пропонувала подруга.
– Дякую тобі!
Проте я вирішила, що біль перейде сам й нікуди не пішла. Однак вже увечері все було навпаки, біль тільки посилився, тому я зателефонувала та записалась на візит до лікаря-стоматолога.
Наступного дня, сидячи у коридорі стоматології, бачу чоловіка, який сидить поруч й також так тримає щоку, як і я. Він був доглянутий та в дорогому костюмові, але так мучив його біль, що мені так стало його шкода.
– Перепрошую, а ви на котру годину записані на візит? — запитала його я.
– На 15:00 – відповів той.
– Ой, це ви аж після мене. Гадаю вам більше потрібніше, тому я пропускаю вас.
Незнайомець побачивши те, що я також тримаю свою щоку з хворим зубом, почав з мене сміятися.
– А я бачу, що ви також терпіти вже не можете, але пропускаєте мене? Для мене це дуже цінно, дякую вам, але я відмовлюсь.
– Ні-ні, будь ласка, ідіть перше ви, я добре себе ще почуваю — запевнила його я.
Мужчина не хотів йти першим, але все-таки потім погодився. А вийшовши з кабінету лікаря він сказав:
– Чарівна незнайомко, мені хочеться якось віддячити вам за вашу доброту. Чи можу я запросити вас на каву або чай, після візиту, звісно?
Тоді у мені сталося щось особливе, адже він мене так засоромив. Я вперше за довгий період часу подумала про те, що виглядаю не дуже, як для побачення. Однак чому у мене виникли такі думки я не знаю, адже я цього чоловіка навіть не знаю. Чому я подумала, що я йому сподобалась? А що як він одружений і справді хоч просто віддячити? Після цього я серйозно йому відповіла:
– Ой, ні, даруйте, я сьогодні маю справи після того. А вашого “дякую” буде достатньо.
Так ми й розійшлись. Дорогою додому я постійно думала про цього незнайомця. За вечерею усю історію розповіла доньці, а вона насварила мене за те, що я відмовилась, сказала, що я боягузка. Однак вже було пізно щось змінювати, більше цього чоловіка я ніколи не зустріну.
Через тиждень у мене був ще один плановий візит до стоматолога. І знаєте, що? Вас такий оберт події дуже здивує, але під будівлею стояла машина, з якої хтось мені дуже наполегливо сигналив.
– Зачекайте! – хтось викрикнув до мене з машини.
Тоді я зупинилась і бачу, що за кермом той самий чоловік зі стоматології.
– О, це ви? — здивовано запитала я.
– Так, це я. Мені звуть Назар, до речі. А вас як?
– Я Наталя. Приємно познайомитись.
– О мені також! Знаєте, цього разу я вас точно не відпущу! Я спеціально свого друга лікаря запитував, коли ви знову прийдете, аби зустрітися з вами!
– Справді? – зашарілася я.
– Так! Запрошую вас на обід у дуже затишний ресторан, розкажете мені, як там ваш зуб і чи не болить? – посміхнувся той.
І знаєте, цього разу я погодилась, адже навіть одяглась гарно до стоматолога, ніби знала, що зустріну знову його.
Якщо коротко, чим це все закінчилось, то через декілька тижнів ми вже почали зустрічатись, стосунки дуже стрімко розвивались і тепер я переїхала до Назара. Ось так я пішла до стоматолога, а зустріла своє кохання, у яке я ще зовсім нещодавно відмовлялась вірити.
А ви вірите у долю?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!