Я вийшла заміж за Мирона, коли мені було ще 19 років. Молода і зелена, як то кажуть. Вірила, що він – моє справжнє кохання та ми будемо разом до кінця життя. Але ідилія тримала не довго і через декілька місяців думала про розлучення. На щастя, тоді у нас ще не було дітей. Тому нічого мене не тримало біля Мирона.
Я народилася та виросла в селі. Мої батьки – звичайні робітники на фермі. Так, ми жили не багато, але у нас був великий город, сад та тварини. У холодильнику завжди було і свіже молоко, яєчка, сир, домашня консервація. Я любила своїх батьків та село, але розуміла, що тут не знайду щастя. Після 11 класу подала документи до Харкова. До речі, пройшла на державну форму, отримала кімнату в гуртожитку. Однак, до рідних рідко приїжджала, адже їхати у потязі треба майже 6 годин. І це дуже важка і довга дорога.
З Мироном я познайомилася ще першого вересня, він був моїм одногрупником. Красивий, мужній, а головне – місцевий. Я бачила, що дуже йому подобаюся. І так у нас все закрутилося, що я через 2 місяці переїхала до нього. Мирон мешкав у великій квартирі, яку йому подарували батьки. А ще мав машину, звісно, що купив не без допомоги татових грошей.
Проблеми у стосунках почалися одразу після весілля. І тут справа не у фінансах. Мені було важко знаходитися з Мироном у одній квартирі, немов він морально на мене давив. Не могли знайти спільну мову, інтереси зникли. Здавалося, що чоловік не хоче приходити додому та проводити у моїй компанії вечір.
Одного разу ми дуже посварилися. Я на емоціях почала збирати речі, навіть погрожувала, що напишу заяву на розлучення. А Мирон тільки спокійно пив каву, немов йому було байдуже. Тому я викликала таксі та поїхала до своєї двоюрідної сестри Олени, вона мешкала у неподалік, у сусідньому районі. Десять років тому вона вийшла заміж за Олега. Чоловік спокійний, але не дуже говіркий. І ще так дивиться на тебе, немов дірку хоче пропалити. Поки переночую у неї на кухні на розкладачці, заберу деякі речі з квартири Мирона та поїду до села.
– Ой, сестро, це ти? Щось трапилося? – ніякого запитує Олена, коли побачила мене на порозі.
– Так. Дозволь у тебе пожити. Я з Мироном дуже посварилася. Обіцяю, що це всього на 2 дні.
– Почекай, будь ласка, на дворі. Я повинна з чоловіком погодити. Просто розумієш, я не можу ось так тебе пустити. Треба з Олегом порадитися, це ж його житло.
Я просиділа у під’їзді майже годину. Вже так змерзла, мріяла про теплу ванну та смачну вечерю. Ще й на зло, нудити почало. Напевно, від стресу.
– Сестро, ти не ображайся, але Олег дуже проти. Він не хоче приймати чужих людей. І каже, щоб ти не втягувала нас у свої родинні проблеми, – співчутливо відповіла сестра.
Чесно кажучи, мене такі слова просто шокували. Олена мені нахабно відмовила у допомозі. Я стільки “добрих” слів їй наговорила, що вже її сусіди виглядали з квартир. Вибігла на двір, адже так погано стало, що дихати спокійно не могла. І куди мені йти? Потяг до села відправляється тільки наступного дня. На хостел у мене нема грошей. Тому переступила через свою гординю та поїхала додому.
– Це ти? Я тут чаю тобі зробив, теплий ще. Сідай, зараз вечерю тобі зроблю, – сказав Мирон. Так спокійно себе поводив, немов я не їхати від нього збиралася, а пішла у магазин на 5 хвилинок.
Правда, у мене не було сил більше сваритися. Я почувалася кволою. Мирон взяв мене на руки та відніс до ліжка, допоміг зняти одяг, дав теплого чаю та ще довго сидів поруч. Тоді я зрозуміла, що дуже помилялася щодо чоловіка. Адже він так піклувався про мене, завжди приходив на поміч. Ми помирилися. Мирон також перепросив.
А наступного дня я дізналася справжню причину поганого самопочуття – вагітність. Ще довго плакала від радості, чоловік аж на руках мене покрутив.
– Треба зателефонувати твоїм родичам, повідомити про поповнення!
– Я тільки мамі й татові про це розповім, а Олену я навіть бачити не хочу.
– Чому?
І тут я емоційно розповіла про її нахабну поведінку, не соромилася навіть обізвати Олега декілька разів. А Мирон тільки голосно сміявся.
– Кохана, вибач, але я повинен у дечому зізнатися. Насправді це я попросив Олега тоді відмовити тобі у ночівлі. Знав, що ти одразу би до них поїхала додому. Тому випередив тебе та зателефонував першим.
Мені стало соромно за ті слова, які я наговорила сестрі. Швидко дістала телефон та довго вибачалася. Звістка про малюка нас помирила. І тепер у мене з Мироном є син Василько. А хрещеними батьками стала моя Олена з Олегом. Вони часто приходять до нас у гості та граються з малюком.
Тоді я зрозуміла, що вони врятували мою родину від розлучення. Адже я зопалу стільки могла дурниць наробити!
Чоловік вчинив правильно? А що б ви зробили у такій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!