Того дня Павло з Олею посміялися зі слів циганки, сприйнявши її пророцтво як смішну нісенітницю

Найбільше, чого боялася Дарина – втрапити в однобоке кохання. Коли ти готова піти заради людини на все, аля ця людина не відповідає тобі взаємністю. А куди гірше, якщо вона й взагалі зайнята іншим чи іншою. Боялася і втрапила. 

Даша вже давно таємно кохає Павла. Втім, ніяк не наважується поговорити про це ні з ним, ні з його Олею. 

До слова, Павло – справжній красень, дуже популярний парубок, у нього навіть дівчата з сусідніх сіл закохувалися. Дарині треба простішого, але нічого вона не може зробити зі своїми почуттями. Все-таки сказала Олі, а та лише посміхнулася у відповідь. 

Подруги якраз збиралися на недільну дискотеку. Біля клубу грала ніжна мелодія вальсу, в цей момент Оля підштовхнула Дарину: “Це твій шанс! Білий танець, наважуйся!”

Дарина дуже соромилася, і поки вона думала, Оля взяла за руку Павла й розпочала з ним танцювати. Дарині стало дуже сумно, за що з нею так подруга? В цей момент наблизився завклубу Тарас: «Гарна пара, правда? І танцюють чудово!». Поки Дарина танцювала з Тарасом, Оля й Павло зникли з клубу, і лиш залишалося здогадуватися, куди вони подалися.

Вранці Оля не гукнула Дарину, як робила це щоразу, коли їхала на навчання до Тернополя.

Сама ж Дарина нікуди не вступила після школи, адже потрібно було допомагати матері на фермі. А там і атестату вистачить. Оля не телефонувала, на вихідні не приїжджала, і раптом селом пішли чутки: “Оля виходить заміж за Павла!”. Дарина гірко плакала і не могла зрозуміти, як так могло трапитися. Тоді набралася сміливості й подалася до Тернополя, чекала на Олю у дворі університету.

Оля одразу впізнала подругу: «Як добре, що ти приїхала, Дарино! Телефон я загубила і не знала, як тобі зателефонувати. За мною зараз Павло заїде, ми маємо їхати купляти обручки. Поїхали з нами», «Звісно», – заледве виговорила Дарина. Вона розгубилася і навіть не висловила свого невдоволення, адже з’явився Павло з великим букетом квітів.

Коли пара міряла обручки в торговому центрі, підійшла до них циганка та й сказала: «Обручки міряєте дуже гарні, – а потім, ніби між іншим, додала: – Все одно ви не будете разом, правду кажу, краще зараз розбіжіться».

Продавщиця тоді почала проганяти циганку, однак жінка ще крикнула у слід молодій парі: “Хлопче, твоє щастя ближче, ніж ти думаєш, тобі лиш варто вийти з полону краси. Просто простягни руку, я не брешу!”.

Оля лише посміялася з цієї сцени, Павло також реготав і вважав всі слова безглуздими. Згодом святкували весілля, Дарина була старшою дружкою, все застілля посміхалася, танцювала, а коли переступила поріг дому – почала гірко плакати. Вийняла блокнот, який останні роки був її щоденником, та й почала виливати на білосніжні листки всі свої незбуті мрії та біль. 

Не мала з того часу спокою Дарина, не могла ніяк викинути з пам’яті Павла. Розуміла, що Оля не подарує йому таких щирих почуттів, адже вона не кохає його, а заміж вийшла, щоб довести усім в селі, що найкращий хлопець обрав саме її. Згодом переїхала Оля й Павло в районний центр, батьки купили їм там квартиру. З того часу подруга взагалі не давала про себе чути. 

А Дарина вступила на заочне відділення в інститут, вирішила повністю зануритися у свій розвиток. Згодом закінчила  навчання, стала головою сільської ради.

Нещодавно Дарина поїхала навідати свою подругу до районного центру, яка от народила донечку. Розговорилася, а подруга Софія сказала, що буде давати ще своє молоко для одного хлопчика з близнят, у яких не стало матері при пологах. А батька їхній – Павло. Дарина не могла прийти до тями, вона немов відчувала, що говорить Софія про її давню подругу. 

Від Софії Дарина дізналася адресу Павла й наступного дня одразу подалася до чоловіка. От вона вже на четвертому поверсі, двері квартири, в яку так боязко постукати. Жінка вдихнула ти видихнула повітря, опанувала себе й натиснула кнопку дзвінка.

Двері відчинив Павло. Його важко було впізнати. Худий, неголений, зіщулений. Але він одразу впізнав її.

«Павле, я знаю про твоє горе, не проганяй мене. Хочеш, стану матір’ю для твоїх дітей?» Промовила це жінка з легким трепетом в голосі. Павло просто не міг повірити своїм очам і тільки в цей зрозумів, що тоді мала циганка на увазі.

Довго вагалася, але переночувала в чоловіка. Вона обережно наблизилася до ліжка, тримаючи в  руках діток. Малята були голодні. Оля дістала молоко, яке їй у баночках залишила Софія і взялася годувати дітей. Павло мовчав. Він навіть не знав, як реагувати на подібне.  А потім у кімнаті пролунало тихе: “А що люди скажуть, Дарино?”

“Яка різниця.Це їхня робота – плітки розносити. Ти про дітей думай, а там буде видно.”

Чи правильно вчинила Дарина?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!