Кожна матуся знає, що зима – пора, коли діти хворіють. У мене самої двоє малюків, син-школярик та донечка, яка тільки-но у садочок пішла. Тому на Миколая я отримала чудовий подарунок – кашель, температура, нежить. Словом, всі вдома вийшли на карантин. Виходу не було і я взяла на роботі відпустку. І так хвилювалася, що наш Новий Рік піде коту під хвіст.
Думала, що пані Галина Миколаївна, моя свекруха, хоча б приїде на один день та посидить з онуками.
– Вибач, дорогенька, але у мене у хаті і так справ вистачає з головою, – сказала родичка у слухавку.
Ні, нічого, я самотужки впораюся. Адже у пані Галини город, сад, хатні справи. Того дня я забула, що таке відпочинок та нормальний сон. Мало того, що з офісу ледь не щодня телефонували та завалювали роботою (я взяла документи додому), то ще й діти капризували.
Наприклад, донечка Марійка мені дуже “допомагала” у прибиранні – затопила сусідів знизу, бо хотіла, щоб наша рибка поплавала у більшому басейні. Син Дмитрик від нудьги почав грати у футбол. Як результат – розбита ваза та картина. А одного вечора малюкам стало нудно і вони вирішили намалювати наше родинне дерево. Правда, не знайшли альбому та взяли мої документи.
Вже через 3 дні я здалася. Хотіла втекти з будинку на далекі острови, щоб мене ніхто не знав та не бачив. Від такої спокусливої мрії мене відірвав телефонний дзвінок:
– Доброго дня. Це кур’єр телефонує, будь ласка, підійдіть на 1 поверх.
– Вибачте, але я нічого не замовляла.
– До нас зателефонували, зробили замовлення, оплатили та сказали доставити на вашу адресу.
Молодий хлопець тримав на руках великий пакунок. Там були різноманітні салати, десерти, супи та ще й піца. Не встигла я відійти від такого “сюрпризу”, як у двері хтось постукав:
– Вітаю, клінінгова служба “Чистюля”. Ми прийшли до вас, – сказала огрядна жінка.
– Ем..Так, проходьте.
Пані за одну годину зуміла навести порядок у квартирі. Ну, точніше, повернути її у нормальний вигляд. А я нарешті відпочила та випила ароматної кави на кухні.
– Я закінчила. До речі, Ваше замовлення вже оплатили на перед. Гарних Вам свят!
– Дякую, бувайте.
Хто ж це міг бути? А може, це просто такий солодкий сон, зараз я прокинуся – навколо безлад, гора брудного посуду та порожній холодильник. Але ні. Я пройшлася декілька разів з одної кімнати в іншу, протерла очі та навіть щипала себе за руки. І тут подзвонила свекруха:
– Кур’єр приїхав? А з компанії приходили?
– А звідки Ви?.. – і тут все усвідомила. Почула, як пані Галина сміялася.
– То це ви були?
– Так, сонце. Я прекрасно знаю, як це – бути мамою. І коли всі хворіють, а ти так крутишся, немов вуж на сковорідці. Так що відпочинь, переглянь улюблений серіал або з подругами зустрінься. Все-таки, скоро свята і треба подумати в першу чергу про себе!
Мені так приємно стало від її слів. Не раз чула, як подруги скаржаться на своїх горе-родичок, нарікають, які вони погані. А моя свекруха не така. Навіть бувши в іншій області, зуміла мені допомогти.
Здається, що такій жінці, як пані Галина, треба пам’ятник при житті поставити та про її героїчний вчинок написати у всіх книгах по психології!
Свекруха вчинила правильно? Погоджуєтеся зі словами невістки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!