Пані Галина тремтячими руками складала у сумку продукти. Вона запекла курочку, зварила борщик та ще спеціально шарлотку зробила.
– Мамо, ти куди? Знову до нього йдеш?
– Синку, ну ти ж знаєш, що у Ігоря нікого нема. Хочу йому якось допомогти.
Галя виховувала сина сама. Вони жили у невеликій двокімнатній квартирі на околиці міста. Чоловік Андрій покинув її давно та аліменти не платив. Навіть не вітав малюка зі святами. Тому жінка намагалася самостійно забезпечити гідне життя. Важко працювала на заводі у дві зміни, потім ще бігла до супермаркету і там мила підлоги. Хлопець гарно навчався у школі, відслужили у армії, зараз працює на хорошій роботі. Тільки одне турбувало пані Галину – синові вже 35 років, а родини нема. Вже подруги у такому віці онуків виховують, а син тільки роботою марить. Ще жодного разу не приводив у гості дівчину.
Однак, рік тому все змінилося. Петро познайомився у компанії з молодою дівчиною Юлею, вони одразу почали зустрічатися. Ну а вже через місяць хлопець зробив їй пропозицію та дівчина переїхала до нього жити. Пані Галина щиро раділа за сина, але, на жаль, не змогла знайти спільної мови з невісткою. Ще й почала чоловіка намовляти проти рідної матері:
– Дивися, вона знову своєму братові їсти робить з наших продуктів. А я це все купувала за свої гроші!
Однак, пані Галина мовчки складала судочки до сумки та їхала до свого брата Ігоря в гості. Адже у неї не було нікого, крім старшого брата.
– Ой, сестро, це ти! Ну як у тебе справи розповідай, що нового? – радісно говорив чоловік та повільно крокував до Галі, тримаючись за милицю.
– Та все нормально, ти знаєш. Невістка досі косо на мене дивиться. Чую, як вона ввечері Петрові на мене скаржиться. А він її слухає та вірить. Тепер взагалі проти того, щоб я до тебе у гості приходила.
– Слухай, то краще переїжджай до мене жити. Невелика квартира, але нам місця вистачить. Можливо, тоді твоя невістка спокійно почне дихати. Не будеш щодня до мене їздити. тут такі пробки я знаю.
– Мені здається, що Юля спокійно видихне, коли я на той світ піду, – пробурмотіла пані Галина.
Вона заварила теплого чаю, розрізала шарлотку та пригостила свого брата. Довго ще згадували дитинство. Пані Галина не хотіла повертатися додому. Сподівалася, що одного дня невістка зможе її полюбити.
– Це вона поцупила мої золоті сережки, я вчора бачила, як вона біля скрині витирала пилюку. Та твоя мама їх точно здала у ломбард та всі гроші собі забрала! – кричала Юля. Виявилося, що зникли її улюблені прикраси.
– Мамо, як ти могла таке зробити? Треба було просто підійти до мене та попросити гроші. Чи це тебе дядько Ігор намовив? Я так і знаю, що це він винен! Я не хочу жити з такою жахливою жінкою, тому негайно забирай свої речі та їдь геть. Не хочу тебе більше бачити!
Пані Галина мовчки зібрала всі свої речі. А невістка тільки єхидно посміхалася. Здається, що її хитрий план спрацював. І куди тепер йти, надворі темна ніч? На щастя, ще курсували маршрутки та жінка поїхала у гості до свого брата.
– Ох, сестро, залишайся у мене. А про Петра забудь, він сам скоро прибіжить та буде пробачення просити. Ти ще згадаєш мої слова, – бідкався брат Ігор.
Так пані Галина залишилася жити у брата. Вона хазяйнувала дома, щовечора готувала смачні страви. А потім Ігор тяжко захворів. На жаль, ніхто з лікарів не міг зарадити та через місяць брата не стало. Не хотіла залишатися сама у порожній квартирі. Одного разу побачила оголошення про продаж хати у селі. Вирішила, що це знак долі. Зателефонувала до власників та домовилася про обмін. Мовляв, ви мені хату, а я вам квартиру.
Тоді була рання весна, коли пані Галина вперше переступила поріг хати.
– Завжди мріяла про це… Тут свіже повітря, буду вирощувати квіти. Та спокійно на душі.
А ось у Петра після переїзду матері життя взагалі зіпсувалося. Жінка маніпулювала чоловіком та постійно вимагала гроші на розваги. А одного дня він знайшов у квартирі ті самі сережки, які “вкрала” мама.
– Ну так, не заперечую, що це все я підлаштувала. А ти що хотів? Твоя мама мені спокійно жити не давала, а грошей на окреме житло у нас нема! – виправдовувалася Юля.
Тоді Петро усвідомив свою помилку. Так погано на душі стало, що всі ці роки він ображав стареньку матусю та прогнав її з рідної домівки. Хутчіше поїхав до дядька, але двері відчинили незнайомі люди:
– То ваша мама була? Така хороша жінка. Вона у нас купила хату, зараз вам адресу напишу, щоб ви не забули.
Петро ледь встиг на автобус. Всю дорогу він тільки думав про свою нахабну поведінку. Здається, що не міг підібрати правильних слів, щоб попросити вибачення. Сусіди підказали йому адресу. Помітив, як на порозі стояла стара жінка. Невже це пані Галина?
– Мамо, мамочко! – радісно крикнув чоловік.
– Доброго дня. А ви хто? – відповіла незнайомка. Виявилося, що це була пані Марія, сусідка.
– Тут мешкає моя мама, звати Галина. Де вона зараз?
– Запізнився ти, синку. Не стало твоєї матері декілька днів тому, вже і похорон був. Але вона ніколи не казала, що у неї є син…
І тоді у Петра немов земля з-під ніг пішла. Сусідка провела його до могили. Там чоловік упав на коліна та почав голосно плакати:
– Матусенько, рідна! Вибач! Я так пізно зрозумів свою провину…
Але нічого не почув у відповідь. Тільки легенький вітерець скуйовдив йому волосся.
А ви б дали Петрові другий шанс? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!