У квартирі я живу сама. До тиші та спокою звикати мені доводилося дуже довго, але відтоді минуло чимало часу. А зараз це таке життя цілком влаштовує.
Батьківський дім я покинула багато років тому. Заміжня не була і дітей відповідно не маю.
Скільки мені років? Не повірите, але 48 років.
З рідними я спілкуюся дуже рідко. А коли востаннє бачилася, навіть не скажу.
Я цілими днями працюю. Потім пораюся в будинку.
Минулого тижня я вирішила зробити генеральне прибирання у квартирі. Взялася за холодильник. Вимкнула з розетки і почала розморожувати його.
Виявилося, що у моїй морозилці дуже багато старих напівфабрикатів. Думаю, вони не були придатні для споживання, тож я взяла велику коробку і почала викидати все туди.
Після обіду взяла сміття і пішла викидати його.
Дорогою натрапила на малюка. Цей хлопчик жив на два поверхи вище, ніж я. Він тільки до першого класу пішов.
Ми привіталися. Але дитя впевнено попрямувало за мною.
– А можна мені це забрати?, – він показав на коробку з напівфабрикатами.
– Тут не дуже свіжі продукти, тому я їх і викидаю.
– Я розумію, але можна я все одно їх заберу?
Я здивувалася, але дитя дивилося на мене таким жалібним поглядом, що я не змогла відмовити.
– А мама твоя де?
– Вона хвора. І молодша сестричка теж. Ну гаразд, мені час іти. Дякую вам велике.
Хлопчик схопив коробку і побіг до під’їзду.
З тієї миті думки не давали мені спокою. Я ніколи не чула, що сім’я тієї дитини жила вбого. Для чого йому знадобилися мої напівфабрикати? Та й так швидко і щедро все віддала.
Я посиділа кілька хвилин за столом, а тоді кинулася до холодильника і почала пакувати свіжі продукти в пакет.
Тоді піднялася на 2 поверхи вище, але вмить зрозуміла, що навіть не знаю, у якій із квартир живе хлопчик.
Вирішила, що між 3 квартирами сильно не заблукаю. Подзвонила у першу ліпшу. І вгадала. Двері мені відчинив той самий малюк.
Він був дуже здивований побачити таких гостей у себе вдома.
Я попросилася всередину.
На диво, у квартирі було дуже чисто.
У вітальні лежала молода жінка, а поруч з нею – маленька дівчинка.
Мені аж серце від болю защемило. Я нагодувала дівчат і подзвонила у швидку.
Як я дізналася згодом, у 19 років Віра народила Артема, малюка про якого і йшла мова сьогодні. Далі народилася Даринка і на цьому етапі батько сімейства залишив їх без жодної підтримки та допомоги. Тому Віра тепер ледь зводила кінці з кінцями.
Я цілий тиждень доглядала за новими знайомими. Вони дякували мені так щиро, що я аж розплакалася. Ніколи й ні від кого не чула подібних слів. Віра обіцяла мені віддячити всім. що я тільки попрошу. Але мені від неї нічого не треба було.
Після цього я й замислилася, що мені б у такі ситуації ніхто навіть не допоміг. Я самотня. Мені навіть немає для кого жити.
Минуло декілька днів і до мене завітав Артем. Він пригостив мене гарячими млинцями, яких напекла його матір. Вірі нарешті стало краще.
Того ж дня я поїхала в центр. Накупила гостинців та іграшок діткам і два пакети продуктів для їхньої мами.
Нарешті я зрозуміла, що знайшла те, чого мені так бракувало для повно щастя.
А які зворушливі історії про самотніх людей чули ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!