Той анонімний дзвінок зруйнував моє життя. Та чи варто вірити чужій людині, котра розповідає страшні речі про твого чоловіка

Згадую той день, як сьогодні. Ранок суботи, я одна дома. Діти поїхали до бабусі, чоловік – ремонтує нашу автівку. І раптом у квартирі пролунав дзвінок.

 – Доброго дня! Ви заслуговуєте знати правду. У вашого чоловіка є інша, вже давно. Наразі вона вагітна. Вас Петро щодня до неї ходить приблизно о 19 годині за такою адресою…, – сказав незнайомий голос.

А я й слова не змогла з себе вичавити. Наче в горлі ком. Та адресу добре запам’ятала, вона якось врізалась в пам’ять. Коли чоловік повернувся, я не знала, як його спитати про все це. Та й взагалі, чи варто. Можливо, це жарт. Важко повірити, що він зраджує. У нас чудова сім’я, двоє діток, гарні взаємини. Я ніколи не помічала, що щось не так. 

Та в пів на сьому вечора Петро, як завжди, зібрався в тренажерний зал. Тримати в собі всю цю інформацію було несила. Поїхала до сестри й все розповіла. Вона впевнено сказала:

 – То поїхали в зал і подивимось, чи він там. Як немає – вирушимо за адресою.

Ми пішли в зал і мого чоловіка там не знайшли. Та тоді в голові наче перемкнуло.

 – Я не піду туди. Не хочу знати.

 – Ти що? Вона ж вагітна!

 – То й нехай. Він має самий зізнатися.

Сестра мене не розуміла. Це й не дивно, в неї немає сім’ї та дітей. Вона не знає, що гарні взаємини – то велика рідкість. Мені є що втрачати. Тож вирішила зачекати й поспостерігати за чоловіком.

Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

А він приходив додому радісний. Час від часу дарував квіти й запрошував у ресторан. Мені навіть здалося, що він ще більш уважний. І ось якось знову пролунав дзвінок.

 – Ну що, де ваш Петро?

Пошепки

 – На роботі.

 – Ні, він в пологовому. Вітаю, він став татом.

Як я тоді плакала. Саме тому й не витримала. Коханий повернувся додому щасливий.

 – Вітаю тебе! Хлопчик чи дівчинка?

Він зніяковів. Та з його вигляду було зрозуміло – все це правда.

 – Дозволь відразу тобі сказати – я люблю тебе і дітей!

 – Що ж це за любов така? Що до коханки бігаєш.

 – Ні, Люда – не коханка, принаймні зараз. Розумієш, я з нею зустрічався у школі. Та згодом ми розбіглися друзями. Спілкувались завжди. В неї дуже трагічна доля. Чоловік у 2015 році загинув. Вона самотня й нікому не потрібна. А вже 38 років, не так мало.

 – То ти її пожалів?

 – Так. Вона мріяла про дитину. Та не хотіла народжувати він абикого, розумієш. Я не зміг відмовити. Люда буде чудовою мамою. Я впевнений. Але я зрозумію, якщо ти ніколи не пробачиш.

 – І що ви зробили штучне запліднення?

 – Це надто дорого для неї, зрозумій. Але вона мене не кохає. Ніколи не забуде покійного чоловіка. І не матиме жодних претензій. Хоча і я їх не покину, буду підтримувати все ж.

Я не знала, як реагувати. Й досі не знаю. Чи взагалі в усе це можна вірити? Ви б таке пробачили? Як вчинити?

Більше цікавих життєвих історій тутhttps://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector