Торік в моєму житті стався переломний момент. До цього я жила й нічим не переймалась. А тоді зовсім неочікувано під час звичайного огляду лікар помітив якісь там вузли в моїх грудях.
Я взагалі рідко відвідую медзаклади. Не люблю цього. А тут на роботі примусили. Минуло кілька днів і мені повідомили невтішний діагноз. Онколог порадив пройти курс хімії й видалити груди.
Спочатку мене охопив якийсь протест. Я вирішила нічого не робити. Навіть думала поїхати до жінки, яка травами лікує. Та вчасно втрутилась моя подруга. Вона буквально за руку привела мене до лікарні.
Цей шлях був важким. Навіть не згадаю, як часто я думала все покинути. Але потім операція минула.
Пам’ятаю те відчуття. Я лежала в палаті. Після операції боліло все тіло. Я втратила ознаки жіночності. Та раптом мене наче осяяло. Я – щаслива людина. За цей місяць в онкологічному відділенні я бачила безліч молодих дівчат, які навряд чи вже матимуть нормальне життя, дітей. А я прожила 59 років і майже ніколи не хворіла.
А ще – я вижила. Змогла пройти лікування й одужати. Так, я втратила груди, маю пройти реабілітацію. Та хіба ж це важливо? Найголовніше, що я й надалі зможу насолоджуватись життям, зустрічатись з друзями, бути поряд з дітьми й онуками. На що мені скаржитись?
Це мій хрест, моє випробовування, яке я успішно подолала. Я обираю життя в радості, неодмінно цінуватиму кожен день! Скажу відверто, якби не хвороба, я навряд навчилася б любити життя!
А у вас на шляху були складнощі? Як впорались ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!