Нещодавно я виходила заміж. Зібралася в ресторані вся родина, виголошувала тости. Звісно, всі бажали щастя, здоров’я, діточок як на небі зірочок.
Але найбільше мені запам’ятався тост бабусі. Їй вже під 90, ледь ходить з ціпком. Тільки тоді вона впевнено взяла до руки мікрофона, вдихнула повні легені повітря і сказала:
– Ніц собі не жєлуй, чуєш?! Бо як хочеш якого лігуміна, а маєш гроші — то купи, зʼїж — і май насолоду від житє! Бо як хочеш якої сукєнки — придбай, вберисі — і знай, що ти зірка понад єнчі зорі!
Пʼєш з надщербленого горнєтка? Викинь, бо чи мало тобі того щербатого кождої днини?! Онде полиці вгнені від всякого начиння, так нє, то для гостей, котрі прийдут на свєта!..Болото? Та й що?! Взуй нові капці — і йди межи люди, йди, бо нині ти ходиш!!!
Вберисі файно у все ґанц новісіньке — глипни в дзеркало і полюби нарешті себе в собі!Кажеш, то — розплюй хліб?
Кажеш, то — гроші в землю? А людина хіба колись — не в землю?!
Тому живи! Живи так, як тобі добре нині, як ти собі хочеш, як ти себе відчуваєш, без крихти гри на людях, без краплі брехні на вустах, без дрібки фальші, живи по-людськи, по-божому, але, чуєш, ніц собі не жєлуй, бо ти нині Є і то нині належить тобі!!!
Я досі пам’ятаю її слова. Адже бабуся прожила 90 років, точно знає, що потрібно робити в цьому житті. І в першу чергу – собі ніколи нічого не жаліти!