Ще в роки своєї молодості я вирішила, що з милим – рай і в орендованій комуналці. Тому і вийшла заміж, як-то кажуть, по любові.
Жили ми дуже скромно, іноді навіть на межі бідності. Але ж я знала, на що йду, тому ніколи на своє життя не жалілась.
Сергій працював в будівельній компанії, зарплата в нього була, чесно кажучи, не дуже. Голодувати нам не доводилось, але і зайвого дозволити собі не могли. Якщо раптом з’являлась зайва копійка – відкладали все на власне житло.
І все б то воно нічого, але ж батьки мої – люди далеко не бідні. Просто кілька років тому вони поставили мене перед вибором: або я шукаю «гідного» чоловіка, або виходжу заміж за Сергія і забуваю, що в мене є мама і тато. Батьки, бачте, бізнес хотіли в надійні чоловічі руки передати!
Руки Сергія, мабуть, їм не дуже сподобались…
Кілька років ми не спілкувались взагалі, а от нещодавно мама дізналась про мою вагітність і вони приїхали вітати нас із поповненням.
– Господи, у вас же тут і розвернутись ніде! – перше, що сказала мама, коли переступила поріг.
– Еге, і дихати нічим! Це ви сюди дитину народжувати зібрались? – підхопив її тато.
Ці слова наштовхнули мене на думку, що батьки не з пустими руками до нас у гості прийшли, а з хорошим подарунком – ключами від нерухомості. Але думати про таке було великою помилкою…
– Сергію, ти чуєш? Кажемо, не можна в такі умови дітей народжувати! Ти вже майже 5 років як наш зять, а взяти з тебе, як в народі кажуть, немає чого! Коли ти вже хоч якусь квартиру нашій доньці купиш?
– А чого ж ви своїй єдиній дитині її не купите? – не стримався чомусь Сергій. – Вам самим не соромно? Машини щороку на нові міняєте, дві квартири в оренду здаєте, а для доньки одну кімнату придбати – розуму не вистачає?!
– Ти що, сопляк, зовсім страх втратив?! Та поки вона тебе не зустріла, жила, наче вареник у маслі! Сама ж захотіла за бідняка заміж, то що я тепер зроблю? Мені не соромно, я своїй дружині дав і житло, і в житло, і на життя! А ти як за 5 років не можеш на одну кімнату нашкребти, то нащо взагалі тоді Юльку заміж кликав? Бідноту плодити? То це ти вмієш, я бачу! – крикнув тато і тикнув пальцем на мій живіт.
Так мене в житті ще не ображали… Я розплакалась і вигнала батьків з дому. Перша наша зустріч після сварки закінчилась ще більшою сваркою…
Але все частіше я думаю про слова свого батька: може я правда помилась, коли в молодості вибрала не гроші, а кохання? Бо час іде, живіт росте, а ростити дитину в тих умовах, які в нас є зараз – мій найбільший кошмар.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що б обрали ви: любов чи гроші?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!