«Не можна жити без довіри, адже таким чином ми запроторюємо себе в найгіршу з темниць – в самих себе», – англійський письменник Грем Грін.
Фахівці стверджують, що багато людей проживає за принципом – менше відкриватися навколишнім, менше занурюватися в почуття, щоб не розчаровуватися в людях і не зазнавати болю. Вже не початку стосунків ми в очікуваннях, коли вже нас зрадять чи розіб’ють серце.
Внаслідок цього ми постійно стримуємо себе в прояві емоцій, боїмося висловлювати емоції кохання, поваги, турботи, щоб не здаватися слабкими й уразливими. Так у кожного з нас накопичується енергія, яка не знаходить вихід на зовні. Ми себе позбавляємо всього прекрасного, що дарує нам життя, щоб не зазнати того найгіршого, що може з нами трапитися.
Але чи дійсно ми хочемо жити в такому світі холодних почуттів?
Правда, треба прийняти той факт, що довіра до інших людей у нас закладена на генетичному рівні, ми соціальні істоти і просто не можемо прожити без взаємовідносин. Довіра людській душі потрібна так, як тілу повітря, так чому ми перекриваємо самі собі цей потік кисню й не даємо можливості вдихнути на повні груди?
Це здається безглуздо, адже, як на мене, краще зазнати в житті біль та печаль, а потім знову розправити крила й махнути ними до небес, ніж постійно стояти на одному місці і не рухатися ні вгору, ні вниз. Після кожного падіння нас чекає успіх, але це не можливо, якщо ви позбавлені довіри до інших людей.
Наш світ влаштований так, що тут постійно відбувається обмін енергіями і завдяки цьому навколо буяє життя. Ми маємо бути достатньо мужніми, що відкрити своє серце. Не варто забувати і про власну гідність, потрібно робити все, щоб нам довіряли й інші люди.
У світі є три речі, які не можна робити: обманювати довіру, порушувати обіцянки і розбивати серця.
Відновлення втраченої довіри є одним з найскладніших завдань. Можливо, в дитинстві вас учили тому, що існують певні речі, які не можна ламати. Причини називалися різні: вони дорогі, незамінні або їх неможливо полагодити.
Але, на жаль, батьки не розповідають дітям про душевні рани. Вони невидимі для нас і їх можна відчути лише з заплющеними очима. Щоб заживити розбите серце інколи потрібно значно більше часу, ніж на відновлення після фізичних ран. Йдеться про довіру, обіцянки, повагу і любов.
Біль та образи, які ми зазнаємо протягом життя, впливає на нашу поведінку, на сприйняття оточення та побудову стосунків з іншими. Якщо дозволити цим образам володіти свідомістю, вони просто знищать в нас здатність знову любити. Те ж стосується і почуттів і інших людей. Не можна завдавати іншим ні фізичного, ні душевного болю.
Одне наше різке слово зараз, може зламати іншому все його майбутнє. Насправді не варто втікати від любові, просто слід найти гідних людей, які будуть боятися завдавати нам болю.
Чи згодні Ви з цією думкою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!