За рік до війни мого Максима звільнили з роботи. Для нас усіх це стало ударом. Малі діти, житло орендуємо. Тоді двоюрідний брат запропонував чоловікові долучитися до його будівельної бригади, які працює в Данії. Я пускати чоловіка зовсім не хотіла.
– А як я тут з малими дітьми одна буду?
– Ти зрозумій, тут я ніколи на житло не зароблю. Треба щось змінювати.
Він поїхав. А мене вмовив перебратися до його мами в село. Я була в декреті, шкода витрачати гроші на оренду. А у свекрухи будинок досить великий. Щоправда, зовиці це не сподобалось. Вона планувала заміж вийти й теж в мами жити з чоловіком. А тут я, ще й з дітьми, тіснувато стало.
Та потім почалась війна. Попри стрес я навіть зраділа, що Максим в Данії. Ми думали поїхати до нього. Але потім збагнули, що там будемо витрачати значно більше грошей. Тому й залишилися в його мами.
Жити зі свекрухою було не так погано. Вона допомагала з дітьми, підтримувала. Ось тільки Максова сестра все не могла заспокоїтися.
– Ви тут не думайте залишатись. Мій Юра повернеться і теж тут жити буде.
– Та ми й не планували.
Дуже мені не комфортно було з нею. Постійно ця дівчина намагалась посварити мене зі свекрухою, усіляке про мене їй говорила.
Я чекала, коли вже Максим зможе придбати квартиру. Та він раптом зателефонував і повідомив:
– Ти знаєш, заробляти дедалі важче. Тут теж криза, ще й українців багато, всі заробити хочуть, навіть за копійки погоджуються. Не знаю, коли ми зможемо придбати квартиру. Я тут подумав, а може нам будуватися біля мами?
– А твоя сестра проти не буде? Я їй не подобаюсь. Як землю поділите?
Ця розмова мене спантеличила. Як на мене, це погана ідея. Живучи в одному дворі ми неодмінно будемо сваритись.
А ви як вважаєте, це гарна ідея чи краще жити нам окремо?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!