Кожен мій день минав за звичним сценарієм. Вранці ми з чоловіком збирались на роботу. Я працювала до 16.00, він до 19.00.
Тобто, якраз поки його не було, я встигала зробити усі хатні справи: і вечерю приготувати, і одяг брудний попрати, підлогу вимити, щоб було чистенько. Так з дня у день.
Той четвер в принципі був таким же. Я саме готувала картопельку з запеченою курочкою, тільки от помітила, що масло закінчилося. Попросила чоловіка купити. Близько 7 вечора, чую, як відкриваються двері:
– Сергій, купив масло? – кричу з кухні, а він мовить. Я виходжу на коридор.
– Тримай, це твоє — чоловік простягає мені немовля у конверті. Все б нічого, та у нас не було дітей. Та й окремо від Сергія у мене їх теж не було. Я б точно запам’ятала, що з мене людина вилізла!
– Як моє? Чиє це дитя, Сергій?
– Оленка твоя мені вручила і втекла. Сказала, що не може його виховувати, бо її чоловік зрадив і пішов від неї. А дитина їй про це нагадує. Тому, ось, це родич твій. Думай тепер, що з ним робити. Але врахуй — я дітей не люблю!
Олена — це моя двоюрідна сестра. Два роки тому вона вийшла заміж за якогось “крутого перця”, а 8 місяців тому народила Олежика. Не розумію, як вона так могла вчинити зі сином? Ну нехай з чоловіком не зійшлась, але для чого вплутувати дитину? І як мені тепер бути, я не знала.
Варіант з дитбудинком відразу відкинула. Я не зможу свою рідну кров туди віддати.
До батьків завезти — теж не дуже. Вони вже люди старші, добре, що про себе самі дбають, але дитина для них — це заважко!
Мій Сергій дітей не любить. От і задача!
Я на тиждень взяла відпустку. За дитиною ж треба було приглядати. І помітила, що навіть мій холодний Сергій почав топитися. То заколише, то бутилочку тримає — погодує. Так минали дні, ми дуже звикли до Олега і вирішила нікуди його не віддавати.
Зараз сину уже 6 років, він пішов у перший клас і ми неймовірно раді, що стали його батьками! Тепер і не уявляємо нашого життя без цього неймовірного хлопчика..
А Олена.. Так за цей час і не з’явилася. Кажуть, що виїхала до Франції, з якимось багатим кавалером. Значить, це те, що їй важливіше..
Як думаєте, чи повинна жінка розповісти хлопчику, хто його справжня мама?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!