Кілька років тому я пережила страшний удар, жахливу і підлу зраду.
Це було літо, я готувалась до ювілею, мала святкувати 40-річчя. Всі казали, що таку дату не варто відзначати, та я в ці забобони не вірила. Покликала найближчих до нас на дачу на шашлики. І страшенно раділа, що донька має приїхати.
У нас з чоловіком одна дитина – Катя. Вона зараз в місті живе, студентка. Ми з Романом мріяли ще про одну дитину, сина хотіли, та не склалося. А тоді вже якось і змирилися. Незадовго до свята донька подзвонила.
– А можна я свою Дарину привезу. Їй зараз дуже важко, наречений її покинув!
– Чого ж покинув?
– Ну розумієш, вона ще одного на стороні мала.
– То що ж сумує? Сама ж винна!
– Ну, мамо, не хочу її залишати!
Я погодилась. Хоча мені вкрай не подобалось, що Катя товаришує з такою дівкою. Тільки й чула про її походеньки, та й старша на чотири роки. Але що вдіяти?
Тож приїхали вони до нас на дачу, також друзі найближчі прийшли. Почали шашлики робити, веселитися. А чоловік мій Рома як прилип до Дарини, ні на крок не відходив. А вона все реготала й бісики пускала. Я намагалась не виказувати того, що мені це не подобається. Нащо на людях сцени влаштовувати. Аж потім, коли вечірка була в самому розпалі, я помітила, що Ані Роми, ані Даші нема. Вирішила пошукати.
Ходила довкола, аж раптом з чоловікового гаража почула регіт. Підійшла й чую.
– Чому такий статний чоловік, як ти, живе з такою бабегою?
– Та самий не знаю! Вже давно мені набридла, лиш ображати не хочу.
– Але ж ти вартий кращого!
– Не кажи. В неї все висить. Мені вже давно нічого не хочеться. Інша справа ти! Дивлюсь на тебе й жити хочеться!
Я не знала, що робити, заклякла на місті. Та потім повернулась до друзів. Утім святкувати настрою не було. Згодом повернувся чоловік:
– А я Дарині наш садок показував!
– Їй сподобалось? – не витримала я.
– Звісно!
Гості розійшлись. Я прийнялась готувати. Раптом донька підійшла:
– А де Дарині постелити? Їй так у нас сподобалось.
– Не сумніваюсь! Нехай з тобою спить, але зранку їдьте до міста.
– Чого? Ми можемо залишитись!
– Доню, згодом я тобі все поясню!
Зранку вони поїхали. А я спати зовсім не могла. Прибирала. Чоловік спав допізна, я вирішила його не чекати. Поїхала також додому на автобусі. І раптом він мені зателефонував.
– Те де? І що на сніданок?
– Не знаю. Вигадай щось. Або нехай тобі молода й гарна готує.
– Ти що?
– А нічого. В тебе є тиждень, щоб знайти собі житло, бо й дача й квартира моя.
Він почав щось пояснювати. Тоді приїхав і благав пробачити. Мало не плакав. Я ж довго думала, чи розповідати Каті, і врешті вирішила, що мушу це зробити. Аби донька з такою жахливою людиною не спілкувалась.
Всього через місяць після тих неприємних подій я дізналась, що вагітна. На мить подумала, що краще пробачити Ромі. Та тоді збагнула, що забути про його вчинок не зможу. Зараз я самотужки виховую довгоочікуваного сина. Катя мені допомагає, вона обожнює братика. Даша, до слова, і знати Рому не схотіла. Занадто він бідний для неї.
Днями колишній прийшов привітати мене з днем народження.
– Може досить вже, ти мене достатньо провчила! Подумай, кому ти потрібна не молода, ще й з дитиною малою!
– Собі потрібна!
Звичайно, часом трапляються миті, коли я сумніваюсь. Може й справді варто пробачити? Чи не постраждає син, адже зростатиме без батька? От скажіть як краще?