Це був звичайний осінній день. Я ішов на вулицю, щоб викинути сміття. Чим ближче я підходив до сміттєвих баків, тим гучнішим був плач дитини. Я не міг повірити, що він лунає з цього місця. Я одразу підбіг та почав розкидувати сміття – в контейнері була маленька дитина.

У мене звичайна багатодітна сім’я. З дружиною народили п’ять хлопчиків, хоча завжди мріяли про хлопчика. Але, на жаль, нічого так і не виходило. От і виховуємо п’ятеро богатирів. Це був звичайний осінній день. Я ішов на вулицю, щоб викинути сміття. 

На вулиці я почув дивні звуки. 

Чим ближче я підходив до сміттєвих баків, тим гучнішим був плач дитини. Я не міг повірити, що він лунає з цього місця. Я одразу підбіг та почав розкидувати сміття – в контейнері була маленька дитина. Я ніколи не забуду те, що тоді побачив. 

Крихітна малеча була закидана кульками від сміття. Вигляд дитини теж був не найкращий – вона була синьою, і не дивно, адже на вулиці холодно. 

Я був ошелешений… Як можна викинути в сміттєвий контейнер живу людинку?

Я одразу взяв малюка на руки та поніс додому. Моя дружина не зрозуміла, що відбувається. Світлана дивилася на нас величезними очима. Я одразу розповів, що трапилося.

Ми почали розгортати ці тоненькі пелюшки, у яких була дитина – це була дівчинка. Ми одразу закутали її в тепло покривало та нагодували теплим молоком. Після цього я зателефонував у поліцію. 

Я бачив, як Світлана переживає за дитину. Вона не пускала її з рук. Малеча вже перестала плакати та заснула. Ми дуже любимо дітей, тому наше серце розривалося від болю. Медики й поліція не забарилися. Вони забрали дитину й відвезли на огляд. 

Я не пішов на роботу і ми весь день не знаходили собі місце.Ми дзвонили в лікарню кожну годину, щоб дізнатися як ця маленька крихітка себе почуває. На жаль, дитина потрапила в реанімацію через переохолодження. 

Через місяць інтенсивного лікування дитина оговталася, її перевели в звичайну палату. 

Цю малечу ми з дружиною вважали знаком, адже завжди мріяли про донечку. Порадившись з дітьми, ми забрали дівчинку до себе. 

Ми були найщасливішими людьми. У нас з’явилася довгоочікувана донечка, а у наших п’ятьох синів – сестричка.

Ось таке щастя ми придбали зі сміттєвого контейнера.

Марійці зараз вже 5 років, а ту жінку яка викинула маленьку Машу в сміттєвий контейнер так і не знайшли.

Що ви думаєте з цього приводу?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!