Лиш не кажіть, що я безсердечна. Та я вважаю, що свекруха мені – ніхто. В неї є діти, інші родичі, от нехай вони й дбають про неї.
Я одружена вже 15 років. Жили ми з Іваном завжди окремо, мама мені квартиру купила, спеціально заради цього в Італії працювала роки. Свекрів це влаштовувало, вони ніколи навіть не думали, що нам потрібна фінансова допомога.
– Ну тобі добре, мама в Італії. – казала свекруха.
– Але ж вона не може постійно нас утримувати, а треба ремонт робити, меблі.
Та нічого не змінювалось. Аби зекономити, ми з чоловіком самостійно шпаклювали стіни й клеїли шпалери. Меблі ж купували вже вживані, текстиль шукали на секонд-хендах. Та я була щаслива, адже мала власне житло.
Жили ми з чоловіком досить добре, він завжди до мене гарно ставився. А коли дізнався, що я вагітна – взагалі на руках носив. Ми були дуже щасливі. Але раптом я дізналася страшну новину. Під час чергового планового обстеження мені повідомили, що можу народити дитину з розумовими вадами. Коли про це почула свекруха – відразу почала вмовляти:
– Роби аборт, поки не пізно. Нащо тобі це? Ще народиш здорову дитину.
– Але ж я бачила УЗД, в малюка вже серце б’ється. Я не можу!
– Тоді потім не жалійся на життя. Це помилка!
Я виносила дитину і народила чудового хлопчика. Щоправда, він все ж був хворим. Та лікарі запевняли – якщо із дитиною працювати, він розвиватиметься так само як і інші здорові однолітки.
Не скажу, що все було просто. Нашого Назарка не брали в садок, мені довелося продовжити декрет, а потім звільнитися з роботи. Я мала цілодобово бути поруч і часом зовсім не мала сил. Та важче стало, коли я завагітніла вдруге. Я народила здорову дівчинку, але справитися з усім не могла. В розпачі, зателефонувала свекрусі:
– Ви могли б хоч деколи приїжджати, допомагати?
– Ти що? Я тобі не няня? Шукай людину. Тим паче я тебе попереджала!
– Але це ж ваші онуки!
– І я їх люблю. Але й пожити для себе хочу.
Згодом я розповіла все мамі. Вона вирішила спеціально з Італії приїхати, аби мені допомогти. Два роки ненька жила в нас і я їй дуже вдячна. Не знаю, як би інакше впоралась.
Мама й надалі нас підтримує. Вона згодом повернулась до роботи, але надсилає гроші. Та рік тому ненька потрапила в автомобільну аварію. Я все покинула й поїхала її доглядати. Чоловік залишився з дітьми, хоча вони вже достатньо дорослі. Щастя, що мама швидко одужала і я повернулась додому.
І ось нещодавно зателефонував Іван і повідомив:
– Моя мама в лікарні, їй зле стало на вулиці. Можеш до неї поїхати?
– Добре, звичайно.
Я не мала великого бажання їхати до свекрухи, але все ж зробила це. Привезла фрукти і йогурт.
– Що сталося?
– Кажуть, що серце, треба лікуватися. А ще вони вважають, що мені догляд потрібен. Ви ж мене не покинете?
– Звичайно, ні. Чоловік знайде людину, яка вас за гроші доглядатиме.
– А що, ти не будеш?
– Ні, в мене свої справи є.
Це її страшенно образило. Я ще провідувала її в лікарні, їжу привозила, та вона зі мною навіть спілкуватися не хотіла. Згодом чоловік відвіз свою маму додому і доглядальницю знайшов. Та вона не могла заспокоїтись:
– І що, ти ось так покинеш рідну матір? Дозволиш дружині до мене зневажливо ставитися?
– Звичайно! Ти ж її покинула в важку хвилину.
Мене дуже тішить, що Іван мене підтримав. Та однаково прикро, що така ситуація склалася. Не знаю, як ми надалі будемо спілкуватися. Та свекруха для мене чужа людина.
Скажіть, я правильно вчинила? Чи мала б доглядати свекруху?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними
Напишіть нам в коментарях у Facebook!