Нещодавно 7-річний син підійшов до мене і спитав:
– Мамо, а ти помреш?
– Так, сину, всі колись помирають. Але не засмучуйся, така природа людини й це буде не скоро.
– Але я не хочу, аби ти померла.
Ось так я зрозуміла, що людина починає перейматись через смерть батьків ще в ранньому дитинстві. Це природно, їй страшно залишитись одній, адже для дитини батьки – це цілий світ, захист та підтримка.
І можливо комусь здається, що для дорослої людини втрата найближчих не така болюча. Та це не так. Навіть якщо дитині 40, вона цілком самостійна і має власну родину – їй потрібні батьки.
Ми діти доки живі наші батьки! Це істина! А коли ми втрачаємо батька або матір – стаємо сиротами. В серці з’являється порожнеча, яку неможливо заповнити. Здається, цей біль ніколи не вщухне, втрату не пережити. Поступово вдається навчитися жити з болем. Ми просто прокидаємось вранці й робимо звичайні речі. Так день за днем.
Навіть якщо стосунки з батьками не були ідеальні, їхня втрата – важкий удар. І мама, і тато – це звичайні люди, які роблять помилки. Та саме завдяки їхній підтримці ви стали такими, як є. Вони увесь час вас підтримували й захищали, коли це було необхідно. Батьки – союзники, які ніколи не зрадять. Дружина може піти, а вони залишаться.
І нехай життя без найрідніших здається нестерпним, варто збагнути – смерть неминуча. Вона однаково рано чи пізно прийде. Та насправді батьки поруч – були й завжди будуть. Вони в усьому: в скатертині, яку подарували, в книжках, у фотографіях. А ще – в дзеркалі. Просто погляньте у своє відображення. Ваше обличчя поєднує риси батька і матері. Ваші найрідніші – в вас, вони назавжди з вами.
Тож живіть і будьте щасливі. Батьки так любили ваші посмішки і їх так засмучували ваші сльози.
А ви втрачали рідних? Як впорались з цим?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!