Так багато зараз проблем у людей через гроші, що страшно про це й думати! Іноді здається, що аби їх взагалі не було – усім жилося б краще.
Мама постійно тикає мене носом, що я і чоловіка поганого собі обрала, і живу неправильно, і взагалі – якась я не така. Звісно, куди ж мені до сестри! Олька заміж вийшла ще 5 років тому. Чоловік набагато від неї старший, але ж і грошей трохи має. Будинок йому батьки купили, машину дід з бабою подарували – не дивно, що їм добре жилося.
У мене ж інші погляди на життя. Заміж я виходила, бо дуже люблю Ярослава. І байдуже мені було до того, скільки він заробляє, чи є де нам жити.
– Скільки ж оце так можна, Тетяно?! – ніяк не вгавала моя мати. – Живеш, як та миша в норі. Я ж казала: шукай нормального чоловіка, як Оля. Не ведись на перше, що на дорозі валяється. Так ні, не послухала матір. Ну от і маєш тепер, що маєш!
– Хто там що має? – почув цю розмову мій чоловік, коли повернувся з роботи.
– Ви. Нічого ви не маєте. Живете, як жебраки якісь, від зарплати до зарплати. А ти ж чоловік, Ярославе. Хіба не соромно тобі, що дружину навіть на відпочинок звозити не можеш?
Мама завжди любила вколоти нас за гроші. Ми кілька років уже вигадуємо, що зарплати ні на що не вистачає, а самі на майбутнє відкладаємо. Ну а що? Мама звикла жити добре, а після смерті забезпечувати її нікому. То вона з Олі гроші тягла, але, мабуть, того вже стало мало. От вона і до мене почала лізти з питаннями, скільки ми заробляємо, на що витрачаємо…
Звісно, спочатку мені соромно перед мамою було за таку брехню. Але вже зовсім скоро вона дала свої плоди – ми придбали власну квартиру!
– Мамо, приходь у гості до нас. Будемо святкувати переїзд, – зателефонувала я матері.
– Знову переїхали? О, Господи, скільки ж ви ще на тих сумках жити будете?! За що мені такі діти… Віддавали б мені гроші – я б їх відкладала, збирала б. Може б так і будиночок який вам купили!
– Мамо, ми вже й самі купили. Адресу я надіслала тобі. Приїжджай.
Як же я пошкодувала про ці слова! Виявилось, і квартира в нас маленька, і район страшний, і ремонту наче 30 років… Усе в нас не так. Очевидно, мамі видніше, як все має бути в мене вдома. А які образи почались за те, що ми від неї гроші ховали! Вислухали ми в той вечір добряче, усі гості розбіглись.
– Будку ви купили, а не житло. Я б вам такий будинок виторгувала, а ви в цій коробці жити збираєтесь. Та ще й гроші від матері ховаєте… Більше щоб мені не дзвонили. Тільки Оля моя надія, хоч її я нормально виховала!
Мама сказала, що спілкуватись не хоче, а ми її й послухали. 7 місяців, а тоді вона сама на зв’язок вийшла. Мовляв, Оля чоловіку зрадила, а він її вигнав. Сама вона ні на що не заробила, прийшла на готове. Тому осталась після розлучення з голими… Руками.
Ох вже й не може мама з тих пір заспокоїтись: телефонує, каже, що ми допомогти повинні, що квартиру продати мусимо і купити будинок, щоб і для Олі місце було.
А я ніяк не можу збагнути: чого ж люди так люблять рахувати чужі гроші?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!