Того вечора ми спокійно поверталися з роботи. Я зустрів дружину, вирішили разом піти до магазину. Зараз наше життя спокійне, діти в університеті, ми самі. І тут, підійшовши до квартири, я побачив папірець.
– Люба, це повістка до суду.
– Від кого ще.
– Від твого батька, вочевидь.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Дружина захиталася, я її підхопив. Ми увійшли та шоковані сиділи мовчки кілька хвилин. Річ у тім, що моя Катя свого тата зовсім не знала. Він втік, коли її мама померла від післяпологових ускладнень. Дружині тоді всього місяць був. Опіку оформили дідусь і бабуся, батьки тата. Він зовсім не з’являвся. Поїхав тоді на далекий схід. Шукав там щастя чи грошей. Згодом Катя дізналась, що сім’ю має.
Чотири роки тому старий приїхав, та я вигнав його, не хотів засмучувати дружину. Дідуся й бабусі її вже давно немає, квартиру вони Каті залишили, любили онуку дуже.
Так от тепер, як виявилось, старий хоче, аби донька його доглядала. Якщо ж відмовиться – вимагає аліментів, адже квартира без його згоди дісталась дружині.
Мені дуже шкода, що Катерина має цим перейматися. Це не чесно. І не розумію, як можна бути таким підлим. Відмовитись від власної дитини, а потім претендувати на гарне ставлення. В голові не вкладається.
Як, на вашу думку, має вчинити дружина?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!