Я гадала, що всіх матусиних синків можна перевиховати. Однак, за 2 роки мій план не спрацював. Ольга Матвіївна була просто непробивною жінкою. Нічого не рятувало ситуацію, адже ми жили в одному місті.
Вона могла спокійно приїхати без попередження додому, рознюхувати, чи все прибрано, чи весь одяг лежить під лінійку. І я могла отримати на горіхи через те, що зранку забула помити чашку з-під кави. Звичайну, маленьку чашку!
Я частенько можу затриматися на роботі і приїхати додому десь 8 вечора чи навіть 9. Тому ми замовляли з кафе наперед готові страви – суші, бургери, піцу.
– Господи, та я коли з нічної зміни на заводі приходила, то встигала і вареники наліпити, голубці накрутити. А ви оце свої організми труїте. Ото лінива невісточка, і ворогові не побажаєш!
Що ми тільки не робили – не відчиняли двері, змінювали замки, брехали, що нас вдома нема. Однак, пані Ольга телефонувала до сусідів у домофон. Раз тихцем вкрала у мене ключі та зробила копію.
– Поговори з нею. Я так більше не можу!
– Кохана, ну це ж моя мама. Ти розумієш, що це її характер. Тим паче, вона тут ні друзів, ні родичів немає.
Я терпіла. Добре, що ходила на роботу і там могла відволіктися від проблем.
Але нещодавно трапилася одна дуже сумна ситуація. Моя подруга (і за сумісництвом кума) Вікторія потрапила в ДТП. З чоловіком вона давно розлучилася і не підтримує зв’язок. Її мама в Іспанії на заробітках і ніяк не могла приїхати. Тому ніхто, крім мене, не міг взяти на поруки сина Сергійка. Я тоді зголосилася допомогти, тим паче, що я його хрещена мама.
Віка зламала дві ноги та руку. Самі розумієте, що вона собі ради не може дати. А тут ще й 8-річна дитина. І його треба водити на плавання, репетиторство з англійської.
І я забрала Сергія до себе додому. Звісно, попередила чоловіка про те, що хрещеник житиме з нами місяць, може і більше. Питання щодо витрат ми поки не обговорювали, бо Віка купує сама собі ліки. Та і мені не спішно.
Спершу все було добре. Сергій одразу почав гратися з Андрієм у машинки, читав букварик, просив. аби тільки він відвіз його на плавання. Раз навіть пішли в кіно на прем’єру якогось мультика. Щодня навідували Віку в лікарні.
От складалося враження, наче ми самі батьки Сергійка. Ввечері дивилися веселі фільми про тваринок, гралися.
Однак, цю ідилію зруйнувала свекруха. Припхалася в п’ятницю ввечері без попередження, ми якраз вечеряли:
– О, а це хто такий?
– Мій похресник. Поки його мама в лікарні, я за нього відповідаю.
– Ну ти дивися. Їй чужу дитину на поруки спихнули, а вона ще тішиться. Чого до баби чи тата того хлопця не відвезла?
– А вам яке діло?
– Як яке? Ви своїх дітей народжуйте, а не чужих бавте. Виховують байстрючатко!
Свекруха не соромилася при дитині називати його байстрючком. Я помітила, що у Сергія аж очі набралися слізьми. Але він тихо мовчав.
– Слухайте, це мій похресник. З вами ніхто радитися не буде. Так що, будь ласка, вийдіть з квартири або перестаньте ображати дитину.
– Ну ти подивися, ще буде командувати!
Наша вечеря закінчилася сваркою. Андрій сидів і мовчав, поки я, наче та пантера, відбивала напади свекрухи. Пані Ольга голосно грюкнула дверима на прощання.
– Нащо ти так з моєю мамою?
– Ти збожеволів? Вона накинулася на малу дитину. А ти ще за неї заступаєшся?!
– Ну, бо вона не знала, що Сергій у нас живе. Але раптом Віка не віддасть нам гроші за квитки у кіно, продукти. Це ж дорого утримувати чужу дитину.
Наступного ранку всі Андрієві речі були спаковані у валізу. Я навіть викликала майстра, аби він змінив замки і ніхто не міг зайти. Андрій поїхав жити до своїх мамусі.
Я поставила одну умову – або він повертається і його мама не пхає носа. Або ж я пишу заяву на розлучення.
Не знаю, що з цього доброго вийде. Але сподіваюся на кращий фінал. Може, Андрій нарешті отямиться?
На Вашу думку, такий чоловік, як Андрій, може змінитися?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!