Наближались свята, та мені було зовсім не весело. Серце огортав сум, коли дивилась на свою порожню хату. А колись в цій вітальні лунав сміх, було стільки радості. Приїжджали діти, онуки, а мій Федір насуплено читав газету на дивані. Та старого вже майже рік немає, так і пішов, на Миколая.
На цвинтарі усе село зібралось. Та я майже нікого не бачила, пелена перед очима. Завжди думала, що я перша помру, а тут таке. Потім зібрались на поминки у нашому клубі. Раптом до мене підійшла донька і в сльозах сказала:
– Це ти батька вбила!
Я подивилась на неї, та слова сказати не могла. В голові запаморочилось. Чого ж вона так зі мною? Відтоді я молодшу донечку Настю не бачила, дітей її теж. Розумію, їй важко, вона завжди татова була.
Старша Інна намагалась мене заспокоїти.
– Насті час потрібен, заспокоїться. Ти ж знаєш, вона гостра на язик!
– Але поясни, чому ж вона так?
– Просто батько все життя важко працював, ти йому ніколи не давала спокою. Лишень ляже відпочити – ти на город кличеш, телевізор сяде подивитись – до худоби! Навіть у вихідні дні він цілісінький день гарував!
– Але ж ми сільські люди, роботи тут багато і я теж працювала.
– Так, я знаю. Але ти сильна моторна, а він, мабуть, не такий був.
– Доню, я іншого життя не знала. Та я любила батька. Він завжди мене слухав. І мама так повчала, що чоловік не має без діла сидіти, бо до чарки заглядатиме.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– А що ж до лікаря не звернулись вчасно.
– Ваш тато не скаржився ніколи. До останнього дня працював. Я не думала, що йому важко так.
Тоді я замислилась. Невже це й справді моя провина? Треба було уважнішою бути. Не тиснути на Федора. А що вже тепер? Минув рік. Наближались свята. Чую – за вікном коляду співають. Невже молодь зібралась старі традиції згадати?
Відчинила – очам своїм не повірила. Донечки з чоловіками й онуки приїхали.
– Мамо, пробач мені! Я так тебе образила! – сказала Настя й міцно мене обійняла.
– Доню, ти засмучена була. І ти мені пробач!
Діти й онуки – то мій найдорожчий скарб, ніколи на них зла не триматиму. А коли в дім приходить горе, важко стримати емоції.
А ви б пробачили рідній людині такі слова?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!