Ще з дитинства батьки мене навчали: хочеш щось мати – треба працювати.
Про це правило я ніколи не забувала, тому на першу роботу пішла в 15 років. Заробляла я завжди непогано, от тільки грошей в мене все одно ніколи не було.
Спочатку я спускала все на одяг і свої витребеньки, потім – на навчання в університеті. Коли батьків не стало – треба було на пам’ятники витратитись. Тільки знову щось назбирала – покликали мене заміж, а весілля то штука недешева.
Словом, якось не хватало мені оцієї фінансової грамотності, як зараз модно казати.
Змінилось усе, коли я завагітніла. Ми з Максимом вирішили, що народжувати дитину в чужу квартиру – не годиться. Тому почали збирати на своє житло.
Якось нас Всесвіт почув і фінансові справи в обох нас полізли вгору. Робота, підробіток, трохи кишені потрусили – якраз у нас вистачало на однокімнатну квартиру. Не в центрі, звісно… Але хоч щось.
Тільки зібрались ми угоду укладати, як тут звідкись взялась свекруха моя.
– Діти, біда велика в мене! – почала з порогу бідкатись Лариса Олегівна. – Ходила ж оце до лікаря, треба щось терміново з моїм варикозом робити. Тільки ж я хочу, аби все гарно було… А то не три копійки коштує!
– То лікуйся, мамо. Хіба ж ми проти? – сказав їй Максим.
– Ти що, не розумієш? Гроші мені треба! – прямо заявила свекруха.
Я, скажу чесно, від цих слів була шокована. Знає ж, що ми на квартиру назбирали. Знає, що я вагітна. Це ж спеціально вона про ці свої болячки саме зараз згадала!
– А пізніше ніяк? Чого вам прям зараз припекло? – не витримала і запитала я.
– Ти диви яка! Бо лікар потім за кордон мій їде. Хто ж зна, коли я ще його побачу! Усі гроші я вам верну, як тобі від того легше стане.
Слово за слово та й стало ясно, що без грошей вона від нас не піде. Тому й дав мій Максим їй на операцію кілька тисяч… Після варикозу вона взялась родимки видаляти, потім плавно перейшла до зубів, очі ще за наші гроші підлікувала.
Через три місяці ми зрозуміли, що на квартиру в нас уже не вистачає… Довелося влазити в іпотеку.
Ох і важко це було, скажу я вам. Ті 860 гривень, що держава платить – взагалі ніде не впираються. Працює у нас зараз тільки Максим, а зарплати його не вистачає, щоб і кредит платити, і жити нормально. Постійно доводиться собі у всьому відмовляти.
Коли я питаю в чоловіка, чого ж його мати гроші не вертає – той мовчить. Коли прошу, аби він з нею про це поговорив – кричить на мене. Мовляв, я не у свої справи лізу.
А Лариса Олегівна як жила без печалі, так і далі живи. Так і не скажеш по ній, що вона багато грошей винна і колись вертати їх збирається.
Що тепер робити – не знаю. Довго я так не протягну, а працювати поки не можу чисто фізично…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Як змусити свекруху віддати гроші?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!