Я зовсім не виправдовую свого Ростислава, він не гарно вчинив. Та десь я його розумію. З Олею почав зустрічатися ще у 18 років. Тоді він іншу кохав, та вона йому розбила серце. А ця кохала його й проходу не давала, завжди поруч була. Ось і почались стосунки.
Минуло кілька років і до мене прийшла мама Олі.
– Не хочу я, щоб мою доньку використовували. Нехай одружується!
Я поговорила з сином. Він спокійно сказав, що не проти, адже з нею йому спокійно. Невістка схотіла пишного весілля, ми так і зробили, заради цього я тоді до Італії поїхала, а молоді почали жити в моїй квартирі. Жили вони нормально, без пригод. Народився синочок, а згодом донечка. Я приїжджала до них раз на рік і дуже дивувалася. Оля лишень дітьми займалась, а вдома нічого не робила. Ростик самий все. Невістка пояснювала, що зовсім не встигає. Ну я не сперечалась, головне, щоб сина влаштовувало. А він обожнював дітей і в цьому знайшов своє щастя.
Два роки тому Оля народила третю дитину. Та минуло пів року і вона подзвонила мені в сльозах.
– Він зраджує, вже давно, зробіть щось!
Я дуже злякалась, зателефонувала Ростиславу. Він зізнався.
– Мамо, зрозумій, я закохався. Ніколи Олю так не любив. Я лиш зараз щасливий. Дітей нізащо не покину, допомагатиму, але житиму з Мариною.
Він розповів, що переїде до коханки та розлучиться. Щомісяця даватиме колишній гроші на дітей.
Я не знала, що робити. Вирішила приїхати та на все подивитись. Оля була в жахливому стані, увесь час плакала, мала поганий вигляд. А що у квартирі відбувалось – важко словами передати. Я тиждень все вимивала і прибирала. А невістка щодня мені мозок пиляла.
– Поговоріть з ним, щоб повернувся! Ну як так, в нас троє дітей!
– Хіба ж я можу примусити? Ти краще почни себе доглядати, вдома поприбирай. Нехай він хоч побачить, що ти варта уваги!
Згодом я вирішила все ж познайомитись з Мариною, адже Ростик казав, що все серйозно. Я прийшла до них в гості. Гарна зріла жінка років 30. Не молодуха там якась. Як сяяв мій син, я його таким ще не бачила. Та й Марина випромінювала любов. Вона так дбайливо все робила, приготувала чудову вечерю.
– Ти б знала, яка Марина господиня, вона найкраща!
– Я бачу, шкода, що ти її десять років тому не зустрів.
– Ну хто ж міг знати. Мамо, я не можу відмовитись від свого щастя.
Тут втрутилась Марина.
– Послухайте, я не хотіла сім’ю руйнувати, зовсім. Та ми кохаємо. І я щиро хочу полюбити його дітей, спілкуватися із ними. Нехай Оля не перешкоджає, їй самій так легше буде.
Нова дівчина сина виявилась напрочуд мудрою. Повернувшись додому, я вирішила поговорити з Олею. Та раптом вона вибухнула.
– Як ви могли туди піти? Ви зрадили мене! Це так підло! Я знала, що ви мене не любите!
– Та не в тому річ. Ростик не повернеться і ти мусиш далі жити, й думати, що краще для дітей! Ще зустрінеш когось.
– Кого? З трьома дітьми? Ви знущаєтесь?
– Старші вже дорослі, відправляй їх до сина. Матимеш більше часу.
– Не побачить він більше дітей! Нізащо! І з тією хвойдою вони не сидітимуть.
Я не могла її переконати. Вирішила повертатись до Італії. І за кілька днів до відїзду приїхала до нас сваха.
– Як ви не змогли сина переконати?
– Він дорослий вже!
– Це ваша провина, ваше виховання! То перепишіть квартиру на Олю, і допомагайте їй грошима!
– Ростик дає їй гроші.
– Це копійки. Тут лиш комунальні чималі.
Мене здивували ці вимоги. Адже Оля за своє життя ні дня не працювала, завжди за все Ростик платив. Чого я маю їй квартиру дарувати? Порадилась я із сином, він каже, що у сватів великий будинок і вони можуть забрати свою доньку з онуками. Не знаю я як бути. Вирішила, що гроші їй на дітей висилатиму, та не багато, по 300 євро на місяць. Краще збиратиму собі на квартиру про всяк випадок. А ви як гадаєте, маю я віддати житло чи ні?