Я сама підіймала на ноги свого сина Сергія. Матері-одиначки зрозуміють, як то важко забезпечити дитину всім необхідним. Моєї зарплати продавця тоді вистачало тільки на комунальні послуги та купити якісь продукти на акції. Тому одяг Сергійко мав з секонд-хенду, шоколадку отримував тільки на свята та грався чужими іграшками. Деякі сусіди нам просто так віддавали старі машинки, конструктор чи книги.
Однак, мій Сергій вже з 12 років почав працювати. То сусідам допоможе на селі сіно зібрати, корів випасав, дрова рубав. Поки його однолітки десь собі відпочивали, то Сергій по-чорному гарував. На всі літні канікули їздив до баби в село, бо тут, в місті, робити для дитини ніякої не було.
Так минуло ще 15 років. Сергій закінчив школу на золоту медаль, пройшов на стипендію в університеті. Вивчився добре, отримав червоний диплом і знайшов гарну роботу. А в 26 одружився. Невістка Наталка дуже мила та гарна дівчина, мені одразу сподобалася. Видно, що з такою дівчиною син точно не пропаде.
І от тої суботи я запросила сватів у гості. Приготувала легкі салатики, картопельку зварила та насмажила відбивні. Свати принесли смачний тортик “Наполеон”, ми собі гарно сиділи, гостилися.
Тоді я пішла на кухню, аби чай зробити. Двері до кімнати не закрила, бо руки були зайняті. І от чую, як Ольга Дмитрівна шипить, як та зміюка:
“Ну ти глянь. Квартира на 3 кімнати, з новесеньким ремонтом. А моя Наталка має в чужій хаті жити та оренду платити. У неї взагалі совість є?”
Так, мій син з невісткою зараз орендують однокімнатну квартиру. Їм щось не дуже вдається відкласти на власне житло, ще й не хочуть брати кредит. Бо в кожному банку шалені відсотки.
“А одяг? Не могла щось нормальне взяти? Якісь лосини і футболка розтягнута. Зате он дивися, собака в неї чиста, вичесана, корм дорогий їсть”
“Якась вона така…Ну егоїстка! Ми дітям постійно з дачі продукти пересилаємо, консервації. А вона собі тут живе, наче та королева. Аби їй та квартира боком вилізла”.
Мені стало дуже прикро від почутого. Ну так, квартира у мене гарна, ремонт сама нещодавно зробила. Однак, навіщо молодятам жити у чужій квартирі? Сергій не жалівся, що в нього якісь проблеми з житлом. Наталка також мені не дорікала за стільки років. Та і ніхто навіть не заїкався, аби переїхати до мене бодай на декілька місяців.
Песик у мене живе давно. Купила, аби вдома самій не було нудно. І я його люблю, тому даю дорогий корм, купую гарні ремінці, вожу в спеціальний салон, де йому шерсть підстригають.
Але навіщо так рахувати чужі гроші та дорікати, яка я погана мама? Що можу – те даю дітям. Свати мають хату в селі, город. То чого самі дітей не приймуть додому?
Ми не довго сиділи, сваха удала, що в неї з’явилися термінові справи. Або ж навмисне набрехала, щоб пошвидше піти геть. А мені такі гості і не дуже потрібні.
Але ввечері я все-таки зателефонувала Сергієві, пояснила ситуацію. Він божився, що ніколи нічого поганого про мене тещі не говорив. Обіцяв з нею якось залагодити такий “конфлікт”.
Однак, я не дуже розумію, на що саме сваха Ольга образилася. Що я не пустила дітей у свою розкішну квартиру? Чи що я тут живу, наче королева, а вони хліб без солі доїдають? Сергій та Наталка нормально заробляють, їм на все таке вистачає. А я ж сама на квартирі.
От чому в нас, українців, є така погана риса – рахувати чуже добро? Ну яке діло свасі та іншим родичам, де і як я живу? Квартира дісталася у спадок, ремонт сама робила. Тим паче, я і так дала вже Сергієві все необхідне. Хай далі сам собі життя влаштовує, як хоче, вже дорослий чоловік.
Чи я йому повинна до кінця життя все готове під носа пхати?
А Ви погоджуєтеся зі словами нашої читачки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!