Марії Іванівні виповнилося 59 років й останні декілька років вона святкувала Новий рік зі своїми подругами. Правда, цього року в них не вийшло зібратися, тому жінка вирішила, що взагалі не буде нічого святкувати, подивиться телевізор і ляже спати. Однак плани Марії змінив син, який запросив матір на святкування. В жінки є двоє онучок десяти та п’яти років, проживає сім’я сина окремо в квартирі, яку ще давніше придбав батько дружини.
Декілька років тому вони придбали ще одну двокімнатну квартиру, точніше взяли в кредит, й зараз запустили туди квартирантів. От кредит виплачується зі щомісячних платежів орендаторів.
Марія Іванівна спільну мову з невісткою Галину так і не знайшла за всі ці роки. Конфліктів у них не було, однак рідними людьми так і не стали. Невістка тримає свекруху на відстані й з перших днів показала, що їй ще одна матір не потрібна. Скаржиться Марія Іванівка:
– На дні народження я їм дарю постійно не те, в гості приходжу невчасно, дзвоню, коли вони зайняті. Поради мої нікудишні, і загалом, все що я не говорю, сприймається в штики. От вже і подруги радять не старатися для дітей, а просто дарувати гроші. А вони нехай самі собі обирають. Але до онуків я не можу з грошима, хочеться порадувати дітей.
Матір Галини теж онукам гроші не дарує, то плаття придбає, то іграшки, і всі так радіють, а коли Марія Іванівна схоже дарує, то невістці взагалі не подобається. Також свасі дозволено з онуками сидіти, вона їх до себе бере, залишається вдома, коли хтось занедужає. А от допомогу Марії Іванівни невістка завжди відхиляє.
Правда, жінка не опускає рук й завжди продовжує шукати привід, щоб не припиняти спілкуватися з сином та онуками. Вони ж для неї сенс життя, нікого ріднішого немає. Дзвонить переважно до сина, тішить одне – що хоча б синові добре з Галиною, живуть ніби не погано.
– Я здивувалася на запрошення сина й одразу спитала чи невістка не буде проти, якщо я прийду до них, а він став мене заспокоювати: “Мамо, ну що ти таке кажеш, ми завжди тобі дуже раді, що не вигадуй. Я за тобою заїду тридцять першого і привезу до нас”. Дітям я подарунки вже купила та й думаю за одно привезу. Тим паче, що за онуками дуже сумую.
От ввечері перед самим святкуванням син поїхав за матір’ю, привіз її до себе, а сам пішов ставити машину.
– Переступила поріг квартири і здивувалася: діти в піжамах від ранку, нечесані, сидять в планшетах, вдома бардак, повсюди розкидані речі, на кухні – гора посуду. Я кажу, вставайте, будемо прибирати, щоб встигнути до Нового року. А ще приготувати щось треба. Галина каже, що у неї все готово – доставка з ресторану в холодильнику. Я нічого не сказала, а почала мити посуд, дівчатам сказала речі прибрати, а невістці пропилососити. Як в такому хаосі можна щось святкувати.
Поки Марія Іванівна мила посуд, онука прибігла молодша, попросила ганчірку, щоб пилюку витерти.
– Я заглянула в холодильник – харчів дійсно багато, нам вистачить, вже й син повернувся. Заходжу в кімнату до невістки, а вона там лежить й каже, що не буде нічого робити: “Я дуже втомилася, прийшла пізно вночі, бо ми проєкт закривали, хочу відпочити, бо засну за столом”. А я їй кажу: “Що ти там втомилася, за комп’ютером сидіти? Ти ж не на будівництві працюєш, клавіатуру клацаєш і папери гортаєш. Вставай і ходи нам допомагати!”.
Потім ще бабуся заглянула в дитячу, а там старша онука сиділа в навушниках та гортала стрічку новин в соціальних мережах. 
– Кажу їй: “А ти чого сидиш? Я ж казала іти все прибрати, нас багато, за годину би справилися і ви б далі собі відпочивали! Зараз викину той телефон через вікно, глянь, що робиться у твоїй кімнаті, все порозкидувано”, – і в цей момент в кімнату прибігає Галина: “А чого це ви командуєте в моєму домі? Самі знаємо, коли і що маємо робити, йдіть у себе і так командуйте”. Я здивувалася, ось так викричалася на мене та ще й в присутності власних дітей. Хіба я щось поганого сказала? Приїхала на свято, закотила рукава – так це тільки тому, що у них святом і не пахне! Та ще й гостей покликали у свій дім.
Марія Іванівна важко зітхає.
– Тоді вже і син прийшов в кімнату й спитав, що відбувається. Я зі слізьми на очах вийшла в передпокій, одяглася, взула чоботи й пішла додому. Ніхто за мною навіть не побіг. Приїхала я додому, плакала, а потім думаю – чого сумувати? Зробила собі салат, включила телевізор і заспокоїлася. Те, що я там нікому не потрібна, було зрозуміло вже давно.
Марія тепер серйозно ображена на сім’ю сина.
– Я в інтернеті бачила, що люди беруть собі з дому престарілих дітей похилого віку, самотню бабусю чи дідуся, щоб в онуків були рідні. Я теж так зроблю – візьму до себе якусь матусю зі складною ситуацією в житті. Доньку буду мати й онуку, а потім квартиру їм залишу. Чужі люди можуть бути ріднішими, ніж діти.
Що Ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!