У мене є подруга, яка принципово не хоче виходити заміж.
Колись як були молоді, сиділи десь з дівчатами та й теревенили одна з одною про хлопців щось. Катерина раптом каже:
⁃ А я заміж не хочу. Навіщо мені того? Переживай, нервуйся, думай ще про когось … Мені цього не треба.
⁃ Розсмішила Катька! Зазвичай, ті хто так кажуть, то перші заміж потім вискакують — сміялися дівчата.
⁃ Е ні, я так собі вирішила, значіть так і буде.
От і минуло вже декілька десятків років, а вона й справді залишилась неодруженою. Не знаю чи це вона досі нам намагається щось довести, чи дійсно заміж не хоче? Але я її весь час переконую:
⁃ Та ти файна жінка, Катерино, тобі б вже на онуків чекати, а ти в ігри якісь все життя бавишся. Зрозуміли ми вже, що ти дотримуєшся слова — казала їй я.
⁃ Мені й так добре, нічого не бракує. То навіщо мені той чоловік?
⁃ Сама зостанешся на старості років.
⁃ Ну й нехай — байдуже відмовила Катерина.
З одного боку, я її розумію. Адже шлюб це велика відповідальність і краще не погоджуватись, якщо немає бажання чи впевненості. Але ж хтозна, чи за кілька років вона не пошкодує про те, що залишилася сама в чотирьох стінах? Мені здається, найбільше щастя кожної жінки — то материнство. А Катька категорично не хоче дітей. Відповідає мені, що їй набагато цікавіше жити для себе. Дивно мені таке чути, тому при кожній зустрічі, коли ми зачіпаємо тему одруження, у нас виникають дискусії.
Як ви думаєте, чи варто мені далі переконувати Катю в протилежному?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!