Спочатку немовля потребує нашої уваги і турботи. Ми беремо його на руки і даруємо своє тепло. Потім дитинка стає більшою і вже хапається за нашу руку, щоб зробити свої перші кроки. Далі вона готова пересуватися самостійно, тому вперто висмикує свою руку.
Як на це реагують батьки? Більшість дорослих здивовано кліпають очима і не можуть зрозуміти, як і коли їхнє немовля стало таким дорослим? Де та перелякана дівчинка чи такий боязкий хлопчик, які не могли заснути без вечірньої казки?
Тепер їх не потрібно заколисувати і взагалі до мами по допомогу ніхто не звертається.
А засинають вони не з ведмедиком в руках, а з кимось іншим. З тим, хто також раніше був дитиною.
Дитинство – це швидкоплинний період, який має свій початок і кінець. Батьки повинні наповнити його не лише іграми й розвагами, але й ніжними поцілунками та обіймами.
На жаль, часто мама з татом переконані в тому, що дітей потрібно виховувати і привчати до самостійності. Вони віддають їх в садочок, а самі зранку до ночі пропадають на роботі. У такому темпі часу не залишається на спільні активності.
А одного дня батьки усвідомлять, що перед ними доросла особистість. А де та дитина? Її більше немає і ніколи не буде.
Тоді вони починають картати себе з усі упущені можливості погратися з малюком, зайвий раз його обійняти і пригорнути до серця.
Раніше все відкладалося на потім, але воно так і не прийшло.
Батьки не жаліють про те, що їхня дитина занадто мало ходила до репетиторів чи пропустила кілька занять з танців. Вони шкодують про те, що занадто мало часу проводили разом. Мало обіймалися і мало гуляли. Мало тримали за руку і мало цілували в лоб.
Не потрібно упускати час, коли діти потребують нас. Він так швидко мине.
Дитинство, як і життя, дуже коротке.
Ловіть і використовуйте на повну кожну мить!
А ви згідні з цими словами?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!