На факультеті іноземних мов навчався один хлопець, який відразу мені запам’ятався. Познайомились ми на одному університетському заході, а згодом почали зустрічатись. Роман був дуже розумним, завжди дивував мене своїми знаннями, а його неймовірно блакитні очі я ніяк не могла забути.
Через деякий час я завагітніла. Коли Роман про це дізнався, то запропонував для початку познайомитись з батьками, а потім організовувати весілля. Мене приємно здивувала така його ініціатива, тому з радістю погодилась. Здавалося б, усе йде добре, і зовсім скоро ми одружимося, однак після зустрічі з його мамою усе змінилося.
Одягнувши гарну сукню та придбавши подарунок, я пішла знайомитись з пані Світланою. Спілкування чомусь одразу не склалось, а коли Роман повідомив мамі, що я вагітна, вона взагалі сказилася.
– Вагітна? Та вона аферистка! Каже, що вагітна, бо хоче одружити тебе на собі, а потім ще й квартиру забере. Тобі хіба така потрібна?
– Та як ви смієте про мене таке казати? — емоційно відповіла я.
– А якщо це навіть і правда, в чому я дуже сумніваюся, ми заплатимо, щоб ти позбулась цього сорому! — далі мовила жінка.
Тоді я вибігла зі сльозами й Романа більше знати й бачити не хотіла. Довелось про вагітність розповісти й своїм батькам, добре, хоч вони мене підтримали. Батько навіть поїхав на заробітки, щоб допомогти утримати малюка в сім’ї. В університеті взяла академвідпустку та чекала на появу дитини.
Після народження Остапчика, моє життя налагодилось. Хлопчика допомагала виховувати мама, а я відновила навчання й паралельно працювала. Коли синочок вже йшов у школу, я зустріла чоловіка, який мене покохав не зважаючи на дитину. Нарешті я відчула, як це бути любленою і як це, коли чоловік тебе поважає. Любомир показував Остапу приклад справжнього чоловіка, і я цьому була дуже рада.
Якось у торговому центрі зустріла однокурсницю, яка розповіла мені про життя Романа. Виявилось він бідний-нещасний, адже дружина його кинула, роботи немає, почав випивати та пов’язав своє життя з азартними іграми.
– Його мама навіть квартиру виставила на продаж, щоб сплатити борги синочка, — казала Надя.
– Справді кепські справи, але мені байдуже. Співчувати людині, яка колись хотіла вбити мою дитину, я не збираюсь.
Через місяць на поріг мого будинку ступила ця Світлана.
– Що вам треба? — запитала я.
– Дитино, люба, благаю, допоможи… Роман в біді й потрібні гроші. Я вже навіть квартиру продала, — просила вона.
– Допомогти? Вибачте, але цього робити я не буду! Забирайтесь з мого порогу, бо поліцію викличу! — прогнала я жінку.
Знаєте, я довго мріяла про таку ситуацію, щоб відповісти їй за те, що вона тоді мене прогнала. Не знаю чи правильно, чи неправильно я зробила, але отримала вона та її синочок по заслузі! Що скажете про цю ситуацію?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!