Я працювала в Польщі майже років 10 років. І зараз, коли повернулася в Україну, то рідна донька навіть на поріг квартири не хоче пустити. А все через мого нареченого.
Отож, я з Івано-Франківська. Розлучена, чоловік покинув мене ще вагітною. Казав, що не хоче брати на себе такий тягар та витрачати гроші на дитину. Тому свою єдину донечку Софійку я підіймала самотужки. Правда, батьки час від часу допомагали – продукти з села передадуть, онучку на канікули заберуть.
Я працювала вчителькою математики в школі. Самі розумієте, яка там зарплата. Так що ми не жили, а виживали в невеликій двокімнатній квартирі. Купували старі меблі на барахолках. Я спала на звичайній, скрипучій розкладайці, а донька тіснилася на одномісному ліжечку, яке нам дісталося від бабусі.
Звісно, я шукала підробіток працювала репетитором, але результатів майже не було.
А коли доньці виповнилося 14 років, то моя сусідка звернулася до мене з одною пропозицією:
– Я їду до своєї свекрухи у Польщу, місто Гданськ, десь через місяць. Вона якраз шукає жінок на одну фабрику. Там треба фасувати м’ясо та рибу, на складі робота. Не хочеш зі мною поїхати? Я документи зроблю, а ти за місяць легко мову вивчиш.
Я довго не вагалася – донька вже самостійна, доросла, тим паче, вона після 9 класу вступила у коледж туризму на державну форму. Робота в Польщі була моїм рятівним кругом. І якщо щось трапиться – то за нею можуть наглянути мої батьки. Вони живуть за 30 кілометрів від міста, то не так далеко.
Отож, я без проблем поїхала. Пані Галина дала мені невелику кімнату у квартирі, робота була важка, але гарно платили. Майже всю зарплату я надсилала доньці. А ще одяг та продукти. Словом, крутилася там, як могла, тільки б отримати якусь зайву копійку.
А потім познайомилася з Орестом – виявляється, він зі Львова, працював у нас вантажником та водієм. То він мені каву принесе, то з заводу додому підкине, то на вихідні запросить та проведе екскурсію містом. Так я знову закохалася у чоловіка, яка мала школярка.
Ми почали жити разом, орендували однокімнатну квартиру. Орест розлучений, дітей не має. Але так сильно хотів познайомитися з моєю Софійкою. Бувало, що він сам купить їй улюблені солодощі, сумочку брендову, а на день народження взагалі надіслав новесенький айфон! Однак, я дуже боялася що наше знайомство закінчиться скандалом.
А що про мене подумає донька?
Що я, напевно, несповна розуму, раз вирішила в сорок з гаком вийти заміж. Так ми з Орестом майже 10 років прожили в Польщі. Звісно, ми приїздили в Україну до своїх родин, але я не хотіла поки, аби він знайомився з Софійкою.
Але тут донка заявляє “мамо буде весілля”. Тоді я зрозуміла, що вже треба їм познайомитися. Ми купили солодощі, гарний одяг, ще й відклали гроші Софійці на весілля. Вона виходила заміж за нашого сусіда, Петрика. Він дуже хороший хлопець. Вони вже дорослі люди. Петро допоміг зробити Софійці ремонт у нашій квартирі. У них хороші роботи, мають машину, багато подорожують світом. Ну, ви зрозуміли, люди готові до подружнього життя.
Однак, наше знайомство закінчилося великим скандалом.
– Ти чому з ним припхалася? Мамо, як мені зараз нареченому та його мамі дивитися в очі? Тобі майже 50, а ти поводишся, як мала та інфантильна дівчина! – дорікала на кухні донька.
– Донечко, але я ж тобі казала, що ми…
– Мамо, я думала, що ти не серйозно. Ще скажи, що у мене сестра чи брат буде. Взагалі у тій Польщі мізки втратила?!
Так ми дуже посварилися, що донька при свасі виставила нас за двері. Ми поїхали до батьків Ореста. Вони нас дуже тепло та гостинно прийняли.
Я не знаю, як мені бути далі…
Адже моя сваха, пані Олена, казала, що Софія взагалі мене бачити не хоче. Будь-яка тема щодо мене та Ореста закінчується сваркою. Вже знаю, що назначили дату весілля, скоро буде розписка. Але мене не запросили.
Найбільше мене болить за Ореста – він так хотів познайомитися з Софійкою, вже називав її “доня”. А вона ось так підло та нахабно з ним обійшлася. Він їй стільки дарунків надсилав, а вона виставила його за двері.
Раз до мене дзвонив Петро. Сказав, що Софія проти нашого шлюбу. І що я можу прийти на весілля сама, без того “пройдисвіта-альфонса”.
Так я опинилася між двома вогнями. З одного боку – Орест, а з іншого – рідна донька. Не знаю, що мені взагалі робити в такій ситуації. Адже нікого не хочу втрачати!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Кого варто обрати – чоловіка чи доньку? Що б Ви зробили на місці нашої читачки?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!