В Італії працюю останні 15 років свого життя. Можна сказати, що мій дім вже там, оскільки в Україну приїжджаю лише на свята. От в серпні також взяла білет – на Спаса. Тим більше 20 серпня виповнилося 55 років, хотіла з дітьми відсвяткувати такий ювілей. Коли я їхала за кордон, моєму синові було вже 17 років, якраз вступив до університету, а я вирішила час не гаяти, а підзаробити трохи коштів.
Наше село розташоване неподалік обласного центру, однак на той час будинок був дуже занедбаний. Я виховувала сина самостійно, працювала в медпункті фельдшером, тому практично не мала можливості зробити ремонт. Можливо, так би і далі тривало, якби одного разу до мене в медпункт не прийшла одна жіночка, яка вже довгий час перебуває в Італії. Запропонувала мені допомогу в пошуках житла й роботи, а я вирішила не втрачати цього шансу. Батьки мене підтримали, а син вже переїхав в гуртожиток і йому було якось байдуже.
От і подалася на чужину, висилала матері кошти, а вона за них збудувала поруч гарний будинок, потім знову потрібні були кошти, то ж я залишилася в Італії на довше. От два роки тому моєї матері не стало та ще й син оголосив, що хоче одружуватися. Невістка ніби не погана, гарна дівчина, з міста. Правда, свати в мене коштів не мають, тому весілля зробила практично я. Навіть сукню нареченій купляли за мої кошти. Але мені не шкода, головне, щоб жили добре.
Думаю, я за кордоном, будинок пустує, нехай молодята йдуть і живуть. От і син став господарем, купив собі автомобіль, зробив порядок на подвір’ї. Я коли приїхала, то була задоволена з краси – все змінилося до невпізнання.
Цього року в травні не стало моєї синьйори, за якою я доглядала останні 5 років. Нову роботу я так і не знайшла, тому вирішила приїхати хоча б на літо додому, а далі вже б життя розставило все на свої місця. Приїхала я ще в кінці червня і ці два місяці проживання з дітьми мене шокували. Я себе відчувала чужою й зайвою у власному домі. Син з ранку до вечора на роботі, а невістка в декреті з дитиною цілими днями вдома. Вона мене практично ігнорувала й уникала, вранці навіть не віталася. Спершу я думала, що їй незвично, вона ще звикає до мене, але на своє день народження зрозуміла, що це не так.
Святкуємо ми 22 серпня в суботу моє день народження, запросила я ще сватів, от сваха повертається до мене й каже, коли я вже поїду знову за кордон. Я чесно відповіла, що не знаю, а можливо я вже більше не поїду. На цьому наша розмова закінчилася.
Я вийшла на кухню, щоб взяти страви, й почула розмову між свекрухою та невісткою. Сваха сказала, щоб вони не спішили зносити нашу стару хату, мовляв, якщо я більше не поїду в Італію, то де я буду жити? Я ледь не знепритомніла, стільки років провела на чужині, щоб влаштувати власне гніздечко, а мене діти виганяють з мого рідного дому. От не знаю, що мені далі робити.
Їхати в Італію і заробляти кошти на нове житло чи вказати на місце дітям?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!