З березня 2022 року я живу зі своїми батьками у селі. Спершу захворіла мама, вона не могла навіть спокійно пройтися по кімнаті. А у лютому (ще до війни) мій батько потрапив у страшну автокатастрофу. Лікарі його ледь з того світу витягли, казали, що тато вже одною ногою точно був у могилі. Хоча тато прикутий до візка, але що живий, дякувати Богові.
Мій молодший брат Павло тоді переїхав в Одесу і сказав, що не може доглядати батьків:
– Ти і так недалеко живеш, що тобі з міста до села їхати? Якщо хочеш – я можу приїхати і написати офіційну відмову від спадку, аби все перейшло на твою користь.
Господарка у батьків чимала – хата на 2 поверхи, літня кухня, недобудована баня, а ще корови, кролики, кури, кози та кінь. Ми вирішили все-таки переїхати, бо хто ще допоможе батькам?
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Свою квартиру в місті ми здаємо біженцям з Бердянська за 5 тисяч гривень. Не будемо ми з бідолашних людей останні гроші забирати, вони і так ледь втекли з-під окупації. Продали коня та одну корову, хоча мама так за ними голосила і плакала, наче я в неї рідну дитину забрала.
– Мамо, ти того коня боїшся, він на всіх скаче та кусається. Тато за фіру не сяде, бо до візка прикутий. Той кінь вам ніякої корисні не приносив.
– І що? То моя господарка! Перше коня вигнала, а потім ще й рідній матері на двері покажеш?!
Але ми все одно тримали господарку, Степан добудував баню, зробив ремонт у літній кухні та провів кабельне. Однак, тато вічно бурмотів, що “у зятя руки з одного місяця ростуть”. А це дуже образливо, коли твою допомогу не цінують та ще й так принижують.
Мама так само нарікала на мої кулінарні шедеври. Стане біля столу та починає кричати на вухо “ти не так картоплю чистиш”, “ти погано порізала хліб”, “що не борщ, а якийсь суп рідкий”. Ну не дім, а якась божевільня, чесно. Вже боялася біля мами навіть пчихати, аби вона знову крики не здійняла.
– Миросю, я більше так не можу. Краще найняти доглядальницю чи сусідці платити, щоб вона до батьків приходила. У мене вже нема сил терпіти ці нарікання!
– Ти що, це ж мої батьки. Як я потім спатиму, мене совість загризе. Ну вони літні люди, зі своїми тарганами в голові. Скоро звикнуть до нас.
– Скоро? Ми тут майже 2 роки живемо, а вона досі нас за ворогів приймають. Твій тато навіть ліки у мене брати не хоче, бо думає, що то отрута.
Ми терпіли витівки батьків. От складалося враження, що то не дорослі люди, а якісь капризні діти, які хочуть нерви потріпати на зло. Хоча сусіди мамі часто казали “та у вас золота донька і зять, так допомагають”. Але і тоді матуся встигала нас з чоловіком словесними помиями облити на все село.
6 січня до нас у гості приїхав Павло з жінкою та сином. Мама так до Великодня не готувалася, сама всі вікна перемила, пропилососила килимки, спеціально дістала з шафи новесеньку постіль та рушники для любих гостей. Мені довірила тільки сервірування столу та миття посуду.
3 дні мама крутилася навколо брата, як той песик. То принесла, то налила, то поставила, те подала, там прибрала. Не вистачало їй ще дати таке велике опахало, аби над Павлом розмахувати. Невістку вона також засипала компліментами, казала, який у неї гарний манікюр:
– Он, Миросю, дивися, як повинні руки доглянутої жінки виглядати. А в тебе що?
Але мама не зважала, що цими руками я мию та прибираю в стайні, а зовиця Олена з ранку до ночі в салоні краси пропадає на різних процедурах.
Ні брат, ні жінка не мали права навіть самостійно чаю заварити, за них все робила мама. Тільки говорила “сидіть-сидіть, я сама” і кулею летіла на кухню. Племінник взагалі весь час грав ігри на телефоні, на бабусю та дідуся уваги не звертав. На всі запитання говорив “угу” або ж “ага”.
Так от, у неділю ввечері Павло їхав додому. І мама за столом при всіх дала йому товстий конверт з грішми:
– Он, то для онука. Купиш йому якісь іграшки, конструктор, книжечки. І жінці сукню красиву обов’язково. І надішлете мені фотографі у Вайбер.
Мама з татом мали деякі заощадження, відкладали на картку. І заради Павла і зняли майже 30 тисяч гривень. Дивлюся на свого Степана – а він від люті аж почервонів, встав з-за столу та грюкнув дверима. Я знайшла в собі ту краплю терпіння досидіти до кінця гостини.
Але як тільки брат з жінкою та сином поїхали додому – все, мама знову почала командувати в хаті. Постійно бурмотить під носа, нарікає, яка я погана господиня. Добре, що тата трохи “попустило” і він спокійніше до нас відноситься.
Тільки мені дуже образливо з поведінки батьків. Ми так допомагаємо, кинули все те життя у місті та переїхали в село. З ранку до ночі кручуся біля хати та господарки, а слова доброго не можу почути.
Ну і починаю помалу замислюватися над пропозицією чоловіка, аби знайти їм якусь помічницю чи доглядальницю. Нехай мама їй претензії ставить, а мене в спокої залишить.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!