– Дивися, яка краса, – каже мені мама та показує нові меблі на кухні.
– Бачу, дуже гарні. Ще й колір підійшов. Сантиметрик до сантиметрика став. Ну, а це тобі. Вибач, що минулого тижня не змогли приїхати, робота. Твої улюблені – і простягла мамі букет з троянд.
Однак, вона так скривилася, коли побачила квіти, немов лимон проковтнула.
– Мамо, все добре?
– Ну як тобі сказати. Твій брат мені на ювілей меблі нові купив, а ти ось цей букет за 200 гривень притягла.
– Мамо, взагалі, ми на ці меблі скидувалися. І я ходила та вибирали все, замовляла у майстра. Влад тільки дав тисячу гривень решту ми докидали!
– Ярино, знову ти себе білою та пухнастою виставити хочеш?! Владиславко приїхав, з майстрами все позаносив, поремонтував. А ти знову його винним хочеш зробити?
Тоді я зрозуміла, що святкової атмосфери годі чекати – все через брата. Хоча Влад молодший за мене всього на 4 роки, але все дитинство я була йому за маму. Ділилася іграшками, солодощами. Навіть коли мені на день народження мама пекла торт, то свічки завжди задували ми удвох – бо я ж мала поступитися молодшому братикові! Влад не знав слова “ні” від мами чи тата. Все найкраще – наймолодшому мазунчику.
Після школи я постійно забирала брата з садка та йшла додому. Часто сиділа з ним, робила уроки, гралася. Навіть у суботу мама не дозволяла гуляти з подругами:
– Треба, аби ти з братиком побула, бо ми їдемо у магазин, будемо пізно!
Потім подруги взагалі перестали мене кликати на вулицю. Я розуміла, чому вони не гралися – за мною всюди хвостиком бігав Влад. І борони Боже мені відійти на інший майданчик, перейти дорогу чи піти на стадіон без маминого дозволу – Влад про все розкаже та я отримаю добрих стусанів.
Він почав постійно доносити на мене батькам. Навіть сам міг шкоду зробити, а потім на мене все повісити
– Хто вкрав та тихцем зїв шоколадку?
– Вона, вона! – кричить Влад та тицяє на мене пальцем. Хоча я тої шоколадки навіть в очі не бачила.
Тому після 9 класу я переїхала з Буська до Львова – хотіла якомога подалі втекти від батьків та брата. Мені було тільки 14, коли я поселилася у гуртожитку, ходила на пари. Добре, що батьки оплачували мені проживання та давали якісь гроші на продукти. Однак, купити щось з косметики чи гарного одягу я не могла. І почала так шукати роботу – репетитор, офіціантка, роздавала листівки.
Зараз мені 27. Я маю гарну роботу, працюю дизайнером інтер’єру. Орендую невелику, однокімнатну квартиру у Львові. Вже встигла побувати і в Єгипті, і в Болгарії, об’їздила майже всю Україну. А ось брат після 11 класу пішов у армію, відслужив рік та залишився жити з батьками у Буську. Про вищу освіту він навіть нічого не хотів слухати.
– Чого я буду штани просиджувати? Краще одразу піду на роботу! – аргументовано пояснював Влад, а батьки його підтримали.
Зараз у Влада є жінка та двоє дітей. Думала, що хоча б у такому віці він буде відповідальний та самостійний. Але прогадала – вони живуть у батьків жінки, двоповерхова хата. Влад працює на якійсь фермі водієм, жінка сидить у декреті. І на всі забаганки гроші вимагають у.. батьків! Прикриваються постійно дітьми, що їй все треба і треба.
Звісно, мама інколи і мене намагається зачепити за совість. Мовляв, як це я рідному братові не можу фінансово допомогти? Тому я “позичила” (подарувала) чималу суму їм на ремонт будинку, кредит машини (яка просто стоїть у гаражі та пилом припадає). Але найбільше мене дратує тема подарунків.
Вже не вперше брат пропонує “скинутися” мамі чи татові на день народження Якось ми купили татові на іменини машинку для стрижки. Вибирали дорогу модель, не китайську підробку, аби якісно та довго служила. Я ще й навмисне запакувала її у подарункову стрічку та папір, відправила братові через Нову Пошту. А він тільки оплатив доставку і все.
Потім я чула у слухавці від тата докори “а мені твій брат подарував таку гарну машинку для стрижки, а ти тільки одним усним привітанням обійшлася.”.
Тоді я не витримала та зателефонувала Владові.
– Та я забув сказати, що то від нас, з голови вилетіло, – бурмотить брат у слухавку.
– А гроші ти за подарунок коли повернеш?
– Скоро буду мати зарплату – віддам.
Але тоді грошей я так і не дочекалася. І якогось милого знову стала на ці самі граблі!
Мама давно хотіла купити нові меблі у кухню. М’який куток-диван, 4 стільчики та розкладний стіл, аби можна і снідати, і гостей саджати. Гарний, з дуба, майстер казав, що служитиме мінімум 10 років.
– Мені зарплату затримують я можу хіба тисячу гривень закинути, а ти решту доплати, – слухала скарги брата у слухавку. Добре, що тобі я мала відкладені гроші та заплатила за все.
І я знову погодилася. І знову вийшла винна. Тільки мама і тато не хочуть мене слухати. Я навіть показувала їм чек та картку, там було видно, що я за все заплатила
– А ти хіба не знаєш, що у брата діти? Мала б совість не брати з нього грошей взагалі! – дорікає тато, аж почервонів від люті.
– А я що, маю гола і боса сидіти? Тільки б йому та вам догоджати
Тоді ми дуже посварилися, я поїхала додому. Майже тиждень ні мама, ні тато не телефонують. Ніхто про мене не згадує. Хіба можуть набрати, коли знадобляться гроші для їх коханого Вадимчика.
Сподіваюся, що я не буду себе поводити з власними дітьми так, як мої батьки…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!