– Твого тут нічого нема! Не хочеш жити за правилами – сумки в руки і на вихід! – соромно за такі слова, але після вчинку невістки не могла по-іншому…

Чоловік мене покинув, коли дізнався, що скоро нас може стати троє. Він до цього не був готовий, тому одного дня просто помахав мені рукою і виставив усі речі на вулицю.

Нікого з рідних у мене не було, бо я рано осиротіла, тож єдиною надією на тимчасовий притулок лишалась свекруха. Вислухала вона мене, стала на бік сина і теж прогнала зі свого дому.

З того часу я заприсяглась, що для своєї невістки буду другою мамою. І воно може так і було б, якби Бог нормальну невістку послав…

Як тільки Захар одружився, Настя, невісточка моя, почала показувати своє «фе». То це їй не так, то те. Але я терпіла, діло ж молоде… Та і жили вони окремо, бачились ми рідко.

Звісно, я пропонувала в моїй квартирі оселитись, але діти вирішили, що краще будуть собі житло орендувати.

Прожили вони так місяця з два, а потім, мабуть, закінчились гроші.

– Мамо, ми поживемо в тебе? – запитав якось син.

А мені що, шкода? Пустила дітей до себе, кімнату кращу їм віддала. Сама мостилась вже там, де речі колись зберігала непотрібні. Але то таке, я вже стара, мені багато не треба.

Цілий тиждень раділа я, що син до мене повернувся. А потім ця Настя як давай свої порядки наводити!

Стіни перефарбувала, перестановку зробила, посуд повикидала мій! А щоб ті чашки купити, моя мама свого часу три години в черзі стояла!

Я ж не проти щось змінити, але можна було зі мною порадитись! Таки ж я тут хазяйкою скільки років була!

Пошепки

Шість місяців так ми прожили, а там і мій день народження настав. Покликала я до себе сусідок, подруг. Таки ж ювілей – гріх не відсвяткувати!

– Насте, то давай у вашій кімнаті стіл поставимо, га? Там і місця більше, і дихається легше? – запитала я невістку перед святом.

– Еге, нащо мені тут ваш пенсійний фонд? А як серце у кого раптом стане, що я тоді робити буду? Є у вас своя кімната – там і святкуйте. А в мою лізти ви не маєте права!

Оце була та остання капля, коли я забула про всі свої клятви і обіцянки.

– Твого тут немає нічого! Це моя квартира, а значить і кімнати мої, і гостей я можу вести туди, куди захочу! Не подобається щось – збирай речі і скатертиною тобі дорога! – випалила я.

Це вперше, коли я отак на когось нагримала. Гостей я все ж запросила у велику кімнату, а Настя цілий день просиділа на кухні. Коли всі порозходились – зібрала речі і кудись пішла. Так вони із Захаром і з’їхали від мене.

Вернувся він додому, правда, уже через місяць. Не знаю, що в них там не заладилось, але яке мені вже до того діло?

Ця молода вертихвістка зі мною вжитись не змогла, хоча я їй слова кривого за весь цей час не сказала, а тепер розказує всім, що я її сімейне щастя зруйнувала. Та ще й матір свою підключила, щоб та на мене намовляла!

Що мені тепер із цим робити? Може, це я синові життя зруйнувала…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!