Знаєте, коли я їхала в Іспанію на заробітки, то думала тільки про сина Михайла. Тоді йому було тільки 10, залишився в Тернополі з моєю мамою-пенсіонеркою. А я подалася закордон, аби гроші на життя заробити.
Мій чоловік сам був пияком, завжди витрачав зарплату на горілку та карти. А після того, як допився до цирозу печінки, то не було грошей на похорон і я зичила в сусідів. Мало того, покійний чоловік залишив мені багато боргів через карти.
Тому я зібрала речі та подалася в Мадрид до хрещеної. Вона допомогла знайти роботу в готелі. За рік я зуміла віддати всі борги колекторам, потім вже привозила моїй мамі гроші та продукти. Для Мишка завжди купувала дорогі подарунки. Самокат, велосипед, телефон, ноутбук. Раз навіть полетіла з ним у Єгипет на відпочинок восени.
Думала, що рік-другий попрацюю та повернуся додому. Однак, зрозуміла, що в Тернополі ніколи не знайду роботу з такою зарплатнею, як у Мадриді. І ось тут я вже працюю 15 років.
Михайло одружився та привів наречену до нас жити. Моя мама тоді важко хворіла, а в невістки Катерини була медична освіта. Тому вона за старенькою наглядала. Але я дала дітям гроші на весілля, на ремонт, на машину нову, мамі на операцію. Потім ще похорон оплатила.
Зараз у мого Михайла є хороший, прибутковий бізнес. Катерина у декреті, виховує донечку Софійку. Я часто передаю їм гостинці, іграшки, продукти. Інколи ще 100-200 євро для онуці.
Однак, ще десь рік тому почала відкладати собі гроші на квартиру. Ну синові та невістці житло віддала, а сама куди піду? Тим паче, нас разом буде тісно у двокімнатній квартирі.
2 місяці тому купила невеличку однокімнатну квартиру. Одна знайома продавала, домовилися за символічну суму. Житло не в дуже гарному стані, бо там давно ніхто не жив. Син, до речі, знав про купівлю квартири. І я почала помалу ще збирати на ремонт.
Тиждень тому приїхала, привезла гроші. Хотіла з невісткою вибрати ламінат, диван, подивитися ще до кухонної техніки. Чесно, за стільки років забула, як до центру доїхати. Ну і Катя має гарний смак, могла би щось порадити модне. Бо я геть не розбираюся.
Михайло зустрів мене на вокзалі, привіз додому. Невістка приготувала смачний борщик, салатики, Наполеон переклала. Я дала Софійці 300 євро, аби їй на зиму купили теплий пуховичок чи взуття. Однак, Катерина скривилася, коли побачила гроші.
Вже вночі я йшла у ванну кімнату, аби вмитися. Ночувала в одній кімнаті з онуцею, а діти спали окремо. І бачу, що двері не закриті до кінця:
– Ну твоя мама взагалі в тому Мадриді совість втратила!
– Катю, але ж вона..
– Що? Так вже їй припекло ремонт робити? Ні, аби дати нам гроші, все на себе кохану витрачає. То називається егоїзм, Михайле, якщо ти ще не чув про такий синдром.
Мені стало дуже образливо. Невістка таким брудом поливала, а син сидів та слухав. Навіть не хотів заступитися за мене.
Я поїхала в магазин сама. Вибрала всі необхідні меблі. Хоча невісточка потім так солодко щебетала “ой, мамо, а чому ви мене не взяли”.
Вдома я погостювала пару днів, потім знову поїхала на роботу. І коли сиділа у автобусі на кордоні, то аж плакати хотіла.
Ну невже я заслужила на таке ставлення? Рідний син та невістка готові мене за ті нещасні єврики останніми помиями поливати. Хоча знають, як мені важко з хворою спиною заробляти ці гроші.
Боюся, аби ця квартира взагалі не стала причиною для сварок. Однак, я ж віддала синові те житло, ремонт зробила… Хіба то мало?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!