Усе своє життя я присвятила кар’єрі. Мама казала, що колись про це доведеться дуже пошкодувати, але я їй не вірила. Хіба ж могла я відмовитись від репутації відмінного анестезіолога заради можливості стати домогосподаркою? Точно ні!
Чоловік моїх амбіцій не витримав і пішов до іншої після 15 років шлюбу. Ну хіба ж винна, що мені тоді дітей не хотілось? А як захотілось, то це кляте безпліддя з’явилось…
Поплакала я трохи через Сашка, трохи через болячку свою та й вернулась до роботи. Як не крути, а люди завжди хворіють, без діла мені не було коли сидіти.
Так моя юність минула, за нею молодість, а там і пенсія почала підкрадатись.
У 40 я раптом зрозуміла, що не можу більше жити сама. Мені захотілось терміново завагітніти. Скажу відверто: у моєму віці цей шлях здавався справжнім пеклом. Але все ж сучасна медицина творить два – я народила чудову дівчинку.
Рідні, які дожили до цього дня, вчинку мого не зрозуміли. Мовляв, дитина рано сиротою стане, лишиться одна в цьому світі. Але я помирати не збиралась!
Я свою Маргаритку і в садочок сама водила, і в школу, і навіть за університет їй зі своїх грошей заплатила!
І ось моя квіточка вже стала дружиною. Яка ж була щаслива в день її весілля! Навіть не підозрювала, що з того моменту для мене почнеться справжнє пекло…
Свого Артема Маргарита поселила в нас, бо свого житла в нього ще не було, а на орендоване житло в них грошей не вистачало.
Я з донечкою розлучатись не хотіла, тому навіть зраділа, що вони так гарно придумали.
Усе в нас було ти і мирно, аж поки Маргарита не завагітніла… Молоді вирішили, що двокімнатної квартири на всю родину вже буде мало, тому почали мене з мого ж дому виживати!
– Пора вже вам і честь знати. Самі пожили – дайте вже й нам дорогу. Чи ви думаєте, що нам подобається вас щодня тут терпіти? – заявляв зять.
– Дійсно, мамо. Скільки вже можна? Я взагалі читала, що старим біля немовлят тертись не можна. Для здоров’я шкідливо! – підтримувала його Маргарита.
Я навіть не знала, що в цій ситуації робити! Усе життя в єдину доньку вклала, так ризикнула собою, аби її народити… І от тобі така дяка! Вони вже, виявляється, пансіонат мені придивились!
– Переїжджати я нікуди не збираюсь. Ясно вам? Квартиру свою віддавати – тим більше! Ти диви, що вигадали. І хватило ж на таке совісті! – поставила перед фактом я невдячну доньку і її чоловіка.
– Значить ми переїдемо, добре. Але затям: внука ти ніколи в житті не побачиш! – випалила Маргарита і пішла збирати речі.
Поки ми живемо так, як і жили. Артем квартиру підшукує.
А я не знаю, що тепер робити… І так, і так я лишаюсь на самоті. Може, дійсно пора вже переїхати до таких самих пенсіонерів?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що робити? Допоможіть!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!