Моє життя пішло шкереберть через два рядки в маминому заповіті! Не знаю тепер, як усе це виправити…
Почати треба з того, що в мене завжди була чудова сім’я: мама з татом, які разом ще зі шкільної парти, брат, з яким ми народилися майже одночасно… У нас завжди така ідилія панувала, що всі аж заздрили! І хтось таки, мабуть, наврочив нам на біду…
Коли ми з братом готувалися до випускного, раптово не стало нашого тата… Він завжди був здоровим, дужим чоловіком. Ніколи проблем зі здоров’ям не мав. А тут таке: заснув і просто не прокинувся.
Ох і тяжко ми переживали його втрату… Хотілося махнути на все рукою і просто його оплакувати. Але мама не дозволила. Сказала, що то для нас надто велика розкіш. Тому ми зібралися до купи, склали вступні екзамени і переїхали навчатися в столицю. От тільки після першої сесії нам прийшлося їхати додому: мама потрапила в аварію, врятувати її не вдалося.
Тоді нам і почали розказувати щось про заповіт. Грошей у батьків завжди були чимало, то ж ми знали, що з порожніми кишенями не залишимося. Але тоді було не до того. Горе ж сталося, як не крути.
Лишатися вдома ми не захотіли: вернулися до навчання, жили в орендованих квартирах, планували якесь майбутнє… Дорогами ми з Максимом йшли різними, але привели вони нас в одне і те ж місце. Після п’ятого курсу ми обоє вернулися в наше родинне гніздечко.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Будинок батько збудував розкішний, тут нічого не скажеш. Там можна було п’ять сімей так поселити, що вони й не бачитимуться між собою, якщо не захочуть. Тому перший поверх зайняв Максим із жінкою своєю, а на другому оселилася я.
Від обраниці свого брата я завжди була не в захваті. Хоча б тому, що завагітніла вона раніше, ніж вони почали зустрічатися… Ясно ж було, що дитина нагуляна, а від Максима Наталі треба тільки гроші. Але брат тільки відмахувався від моїх слів. Казав, щоб я в його родину не лізла. А недавно видав мені дуже цікаву річ.
– Слухай, Іринко, ми ж оце про батьківський спадок і не говорили, відколи їх не стало, – неочікувано почав розмову Максим.
– Ну… Наче й не говорили. Але нащо його й зачіпати? Нормально ж живемо, усім всього хватає, – чесно сказала я.
– Воно то й так, – почав пояснювати брат, – але ж в мене скоро дитина з’явиться. Розумієш? Моя сім’я стане більшою. Нам треба більше простору особистого. От я так подумав… Ти ж собі знімала в Києві якусь квартиру, як ми вчилися? От і переїдь туди знову. А ми з Наталочкою тут уже хазяйнувати будемо.
– Ага, розбіглася! – твердо сказала я. – Тут квадратів стільки, що на десятьох вистачить. А ви, з якогось дива, усе собі до рук прибрати хочете? Не буде такого. Батьки спадок між нами поділили на рівні частини. І я тобі свою не віддам.
Брат після моїх чесних слів дуже на мене образився. Не говорить до мене, вдає, що мене й не існує зовсім. Та й жінка його почала на мене вовком зиркати.
І я аж навіть задумалася: а що, як я зробила помилку? Таки ж брат дійсно скоро батьком стане. Хай навіть та дитина не його. Але ж таки їх побільшає… Може, і правда треба було свою частку віддати? Ми ж одна родина…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!