Ти бачила ціни на бензин? Я не буду просто так машину заводити, бо ти захворіла! 

Ольга Петрівна вже давно сама хотіла вийти на пенсію. Тільки от ситуація в країні дуже нестабільна. Її чоловіка достроково звільнили з заводу, зараз отримує якісь копійчані виплати. У синів також справи кепські, а ще треба дітлахів на ноги підіймати. 

Жінка сподівалася, що Микола хоча б вдома буде допомагати. Ну там помити посуд, винести сміття, приготувати вечерю. Але у відповідь почула тільки один аргумент “то не чоловіча справа ходити у фартуху по кухні”. 

Того ранку Ольга кепсько почувалася. Голова тріщала, горло дерло, ніс заклало. 

– Куди? На роботу? Олька, ти раніше маршруткою нормально їхала і не жалілася. Ти бачила ціни на бензин? Я не буду просто так машину заводити, бо ти захворіла! – бурмотів Микола під носа зранку. 

Тому Оля ледь-ледь доїхала на роботу в тісній маршрутці. Добре, що біля зупинки була аптека та вона купила собі найдешевші ліки. На офісі зробила теплого чаю, полікувалася. Звісно, після роботи Микола навіть не захотів забирати жінку. Адже навіщо? Оля ноги має, сама дійде додому. 

– У мене може бути температура висока. Раптом погано стане в автобусі?

– Ну викличеш собі швидку. Я не буду через все місто по тебе їхати, таку королеву возити. То просто температура, не вигадуй. 

На щастя, під кінець робочого дня Ользі і правда стало краще, ліки подіяли. Ще й така гарна погода була надворі, що вона вирішила прогулятися. 

Миколи вдома не було. Тільки о 10 ночі він надіслав повідомлення “з сусідом у гаражі, буду пізно”. Звісно, Оля знала, які зустрічі там відбуваються. Випивка, цигарки, закуска. Микола часто ходив у ті гаражі, а потім вона його шукала про цілому району. 

Прокинулася о 2 ночі від гучного грюкоту у двері. На порозі стояв такий п’янезний Микола, що не міг навіть ключем у замок попасти. 

– Ну де ти вештався?

– Ану закрий рота! Не смій на мене кричати. Геть, я зайти хочу. 

Чоловік ледь зняв один чобіт, довго вовтузився біля шафи. 

Пошепки

– А де їсти? Я хочу повечеряти! 

– Вже пізно, не кричи, сусіди почують. Я хвора, у мене температура.

– То чого мені їсти не робила? Хвороба то не вирок. Я хотів борщ з котлетами і картоплею. Ану йди, готуй мені їсти. 

– Миколо ні. Йди проспися нарешті. 

– Яка ти погана жінка, свого чоловіка не хочеш погодувати. Постійно мені дорікаєш, постійно скандалиш. Господи, як ти мені набридла! 

Ольга все сподівалася, що Коля колись зміниться. Стане уважним, турботливим, допомагатиме вдома. Не піде до друзів на гаражі, а залишиться вдома, вони повечеряють разом. А скільки років вона чула від нього докори? 30 чи більше? Ні, такі люди, як Коля, ніколи не змінюються. 

– Так, коханий, я погана жінка.

– А я що казав? І не соромно тобі?

– Так соромно, що словами не передати. Тому краще нам розлучитися. Бери свої речі, знайдеш собі набагато кращу дівку. Все, провалюй.

Тоді Оля спокійно видихнула. Наче всі ці роки на її шиї був камінь, який постійно тягнув донизу. А тепер він зник, його нема! 

Діти спершу категорично віднеслися до розлучення батьків. Прожили разом 35 років і тут така новина. Однак, Ольга знала, що з часом діти її зрозуміють. Адже Микола був не тільки поганим чоловіком, але й паскудним батьком. 

На Вашу думку, чому Ольга довго відкладала розлучення? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Adblock
detector