Я ніколи не мала проблем зі свекрухою. Добра і щира людина. Та лиш зараз розумію, що я просто трималась осторонь. За останні шість років ми майже не були в неї вдома, завжди бракувало часу, робота, діти, та й вона не особливо кликала.
Часом я цікавилась, чи не потрібна допомога. Все ж 72 роки, важко самій прибирати.
– Доню, не переймайся. Я потроху все роблю.
Вона приходила до нас мало не щодня. Приносила всілякі смаколики, які готувала вдома. Марина Степанівна дуже гарно випікає, діти обожнюють її пироги. Та якось до мене підійшла її сусідки та сказала:
– Ви щось зробіть вже зі своєю свекрухою, бо ми скоро поліцію викличемо.
– А що сталось?
– Підіть до неї додому і самі побачите.
Я тоді розповіла про цю дивну розмову чоловікові, а він запевнив, що та сусідка не сповна розуму і не варто на неї звертати увагу.
Минуло кілька місяців. Якось пізно на вечір мені зателефонувала свекруха.
– Доню, щось з серцем погано. Мабуть, швидку треба!
Я негайно поїхала до неї. Чоловік саме у відрядженні був. Дорогою викликала медиків. Та коли приїхала застала їх у під’їзді.
– Чого ж не заходите?
– Не можемо! Там щось біля дверей, не відкриваються.
Насилу ми відчинили. В ніс вдарив страшний сморід. Увесь коридор був завалений якимось мотлохом і сміттям. Ми ледве дісталися кімнати. Але там було ще гірше.
Свекруху відразу забрали в лікарню. Бо в таких умовах навіть першу допомогу надати важко. Я тоді зачинила квартиру і все. Вже за пів години ми дізналися, що в Марини Степанівни інфаркт. Та лікарі вчасно надали їй допомогу.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Наступного дня я знову поїхала у квартиру свекрухи. З жахом зрозуміла, що в цих умовах вона випікала моїм дітям оті пироги. Почала прибирати. Складалось враження, що мати мого чоловіка тягнула в хату сміття і перебирала його. Але нащо, ми не бідували та й пенсія в неї не надто мала.
Я розповіла все чоловікові, він сказав викликати клінінг. Я так і зробила. Три доби виносила все на сміття. Це було надзвичайно важко і морально, і фізично. За два тижні ми привезли Марину Степанівну додому. Вона увійшла і почалось.
– Що ви зробили? Де усі мої речі?
– То не речі, а сміття! Яке я викинула.
– Яке ти мала право? Я ніколи до тебе не лізла, жодного разу не повчала, хоча теж вважаю, що ти погана господиня. Оце така дяка за мою доброту.
Вона вигнала мене надвір. Тепер спілкується лише зі своїм сином. Та я боюсь, що вона знову взялася за старе. Чоловік пропонує, щоб ми жили разом. Та я проти. Це будуть постійні сварки, а я не згодна жити на смітнику.
Порадьте, що мені робити? Як врятувати таку людину?
Більше цікавих життєвих історій тут –https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!