Коли мій Михайлик повідомив, що нарешті зустрів ту саму – я мало не стрибала від щастя. Синові 46 років, вік критичний, я вже й надію втратила. А тут така радість.
Михась – завжди був надзвичайною дитиною. Найрозумніший в класі, а потім в групі, ніхто не мав сумніву, що він досягне успіху. Зараз мій синочок – викладач в університеті, автора наукової дисертації та кількох книжок. Хіба ж не диво?
Та за цим усім навчанням він зовсім забув про особисте життя. І що казати, дівчата на нього ніколи уваги не звертали. Я все питала його:
– Може ти не на тих дивишся. знайди собі скромну і простеньку!
– Мамо, я так не можу.
І ось в 46 років Михайло привів Лесю. Досить гарна жінка, зріла, їй було 39 років, працювала в університетському буфеті. Вона поводилась дуже скромно, гарно відносилась до мого сина. Та я й уявлення не мала, що це за людина. Дуже раділа і ще й вмовляла Михася чимшвидше зробити пропозицію. Мріяла, що ще онука мені подарують.
Вони одружилися. Згодом син вмовив мене продати дачу, аби він міг придбати квартиру. Я погодилась, адже бажала їм щастя. Щоправда, йому довелось ще взяти досить великий кредит, адже грошей на гарне житло бракувало. Та Михайло гарно заробляв, міг собі це дозволити.
Минуло кілька років, а Леся все не народжувала. Звичайно, її можна зрозуміти, адже в неї є вже син, дорослий хлопець, якого, до слова, довелося прописати у квартирі. Згодом невістка покинула роботу, пояснювала, що аби завагітніти має приділяти більше уваги собі. У нас були гарні стосунки, вона постійно приїжджала, аби мені допомогти, пригощала смаколиками. Я давала їй гроші, адже зараз часи не прості.
Одного разу я їхала в пенсійний фонд, який знаходиться поруч із квартирою сина. Дуже стомилася і вирішила провідати невістку. Леся відчинила неохоче:
– Ой, а я не чекала гостей.
У квартирі був безлад. Я поцікавилася, що ж вона готує на вечері. Виявилось в холодильнику є лише заморожені пельмені.
– Але ж тобі Михайло всі гроші віддає. Невже на продукти бракує?
– Зараз ціни такі, та й взагалі, не завжди часу вистачає.
Мені все це видалось дивним. Пізніше розпитала Михайла і дізналась, що Леся віддає частину грошей своєму синові та й на себе витрачає чимало. Я пояснила синові, що він має контролювати ситуацію, бо його просто використовують. І відтоді він почав вимагати у Лесі звіт про витрати, бажано з чеками.
Лесю це розлютило. І за кілька тижнів до них переїхав її син.
– Якщо я не можу допомагати синові, то він житиме з нами, аби економити. Має право, бо тут прописаний.
Та Михайло продовжував її контролювати. Мене ж бентежило, що Леся і не думає народжувати. Одного разу вирішила із нею поговорити. Реакція невістки була феєрична.
– Я вам що інкубатор якийсь? Не хочу я вже дітей. А будете Михайла проти мене налаштовувати – Піду від нього. І повірте, він вже нікого не знайде.
– Чого ти так вважаєш?
– Бо ніхто на нього й не звертав уваги, в університеті він предмет насмішок. Тож, якщо не хочете, щоб доживав віку самий – змініть тактику.
– Дивись, бо він тебе вижене і все. А там побачимо, кого знайде.
– Не має права. Квартира в шлюбі куплена. Я не дурна, щоб її покидати.
Як мені було прикро це чути. Зрозуміла, що Леся сама обрала мого сина, розуміла, що зможе його використовувати.
Я розповіла все Михайлові. Він поїхав до друга юриста. Той пояснив, що якщо довести, що житло придбане повністю за власні кошти – можна судитись. Через усе це син дуже змарнів. Я розуміла, що він справді боїться втратити Лесю. Одного разу навіть мені сказав:
– Не треба було тобі влазити. Я віддавав дружині всі гроші, їв пельмені, але був щасливий. А тепер що?
Що сказати, я й сама задумалась. Невже краще заплющити очі, коли бачиш, що твою дитину використовують.
Може Михайлові краще миритися з невісткою і жити, як раніше?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!