Моя мама не була зі мною надто ніжною. Ніколи я не знала ніжності чи тепла. А так хотілося, щоб ненька бодай деколи пригорнула, розрадила.
Я була старшою дитиною. Змалку багато працювала. Молодших мама шкодувала. Тож на город ходила я, до худоби теж, няньчила брата та сестру знову ж таки я. Після дев’ятого класу мама сказала, що я мушу заробляти гроші, бо нам немає за що жити. Тоді я почала продавати на ринку овочі.
Та мріяла я зовсім про інше. Хотіла здобути освіту. І потайки готувалась до вступу в медичний коледж. Врешті мені вдалося скласти іспити. Хоча мама не схвалювала мого вибору.
– Що за дурниці? Нащо воно тобі? Ти маєш допомагати рідним, працювати й заробляти гроші.
– Я працюватиму на вихідних. І старанно вчитимусь, аби отримувати стипендію.
– Ну звісно, бо я не дам на це ні копійки.
Ненька навіть одяг мені не придбала. Так я і поїхала на навчання в старому. Трохи тітка допомогла, подарувала свої речі. Це були вкрай важкі роки. В будні я навчалась, а на вихідних працювала, аби допомагати мамі грошима. Сама ж ледве виживала. Згодом ще й знайшла підробіток, прибирала у квартирах після занять. Та я вірила, що з часом моє життя зміниться.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Одного разу одногрупниці взяли мене із собою до місцевої ворожки. Я не хотіла, та вони мене вмовили. Старенька жіночка хвилину тримала мене за руку, а тоді сказала:
– Дорогенька, як тобі важко. Але ти будеш щасливою лише, коли зречешся матері.
– Ви що, ніколи!
Мене тоді обурили слова ворожки. Я пішла геть, розчарована.
Роки минали, я здобула освіту я почала працювати медсестрою. Та мама забирала у мене всю зарплату, ще й постійно скаржилась, що це копійки.
А одного разу я хотіла придбати сукню на корпоратив, довго на неї збирала, потайки від матері. Та ненька все ж дізналась, і сказала, що я надто егоїстична. Тоді я й згадала ворожку. Коли мами не було вдома зібралась і пішла геть. Кілька тижнів жила у подруги, а отримавши зарплату винайняла кімнату.
Згодом у вільний час я почала працювати в салоні краси. А тоді вирішила закінчити курси косметолога. Все складалось чудово. Нарешті я гарно заробляла, зустріла доброго хлопця і збиралась вийти заміж.
Та на душі в мене був камінь. Кілька років я не спілкувалась з батьками. Тож вирішила все ж їх запросити на наше скромне весілля. Реакція мами була жахлива:
– Ти нас покинула, навіть не з’являлась. Знаєш, як ми бідували?
– Мені теж не солодко було.
– З рідними так не можна. Треба не на весілля гроші витрачати, а нам допомогти.
Вона присоромила мене. Це було жахливо. Я відчула провину, що не з’являлась усі ці роки, і безсоромно насолоджувалась життям. Та коли я зібралась йти, молодша сестричка підійшла і на вухо мені сказала:
– Ти все зробила вірно! Я пишаюсь тобою! Не слухай її. У нас все добре.
Як я вдячна їй за ці слова. Та тепер не знаю, як бути далі? Як спілкуватись з рідними, коли вони так поводяться?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!