Оце читаю я історії дівчат, до яких свекрухи кожен тиждень в гості навідуються, і аж заздрити починаю. Ну от чесно! Моя ж і оком в сторону нашої квартири не кине…
Почалося все одразу після весілля. Ольга Андріївна два дні марафет наводила, плаття нове купила, на макіяж записалася. Вона завжди, в принципі, на мільйон виглядала, завжди трималася на висоті. Але того дня вона просто перевершила себе!
Деякі гості навіть запитували, що це в мене за подруга така, що ніхто ніколи раніше її не бачив. Отака шикарна вона була того дня. Але і на церемонії, і в ресторані вона мовчала. А після свята наче й зовсім про нас забула. Привітала мене якось раз з днем народження телефоном – ото і все.
А як взнала, що я дитину чекаю… Господи, що ж там творилося! Сказала, щоб більше ми до неї в гості не приходили. І що внуків бачити вона не хоче. І не захоче ніколи…
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я ж думала, що її попустить через рік-другий. Думала, то вона так важко сприймає, що син свою сім’ю завів. Але ж на нього вона зла не тримала! Запрошувала в гості, на каву з ним виходила. І все без мене…
Не знаю, скільки ми років прожили отак, як чужі одне одному. Але ж так минулого року терпець мені увірвався.
Кілька днів ми з дітками вчили новорічні колядки, шукали наряди і компанію на святковий вечір. А як настав час, пішли до сусідських будинків, аби людям трохи щастя подарувати. От і до Ольги Андріївни вирішили завітати.
Вона як побачила, що на порозі я з дітьми стою, то такий концерт влаштувала, що аж сусіди на вулицю повибігали!
– Ти чого їх сюди привела? А сама нащо приперлася? Я ще років з десять тому сказала, що вас тут бачити не хочу!
– Мамо, а чого бабуся на нас кричить? – запитала в мене доня, витираючи сльози.
– Я тобі не бабуся! Не смій так мене називати! – крикнула свекруха і закрила двері.
Сказати, що я стояла в шоці – це нічого не сказати. Забрала дітей переляканих та й почесала додому. Подруга каже, що, може, моя свекруха просто відмовляється сприймати свій справжній вік. А онуки – ще одне нагадування, що з роками ми не молодшаємо.
Але я в це не дуже вірю: хіба ж буде нормальна людина отак на дітей кричати, бо просто боїться старіти?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!