Зараз у нашій родині певні фінансові проблеми. До війни я отримувала 20 тисяч, нам вистачало, аби жити зручно. Чоловік Остап платив за комунальні, купував продукти, щось ще відкладав зі своєї зарплати. А я вже витрачала свої кошти на одяг для дівчаток, якісь іграшки купувала, давала кишенькові на морозиво та інші забаганки.
Але з початком війни попала під скорочення. І замість 20 тисяч я отримувала 5 чи 7 тисяч. Звісно, ми не могли вже так розкішно жити, як раніше. Спершу старалася економити на своїх потребах, не робила манікюр, не ходила в салон краси, аби ті гроші на дітей витратити. Однак, цього все одно було мало.
У нас дуже маленьке містечко, тут нема попиту на роботу. Ну і зарплата не дуже велика, 10 максимум зараз пропонують. Добре, що мій чоловік заробляє нормально і нам хоча б на базові потреби вистачає. Слава Богу, що за тиждень до початку війни ми мали круглу суму та хотіли купити машину, але передумали.
Ці гроші ми поки що не чіпаємо, але наша старша донька йде в 11 клас. Треба гроші на репетиторів, готуватися до екзаменів. Батьки хочуть організувати дітям помпезний випускний, замовити дуже дорогий ресторан, фотографа, ведучого. І я боюся, що в доньки не вийде вступити потім на державне місце. Тим паче, Марія хоче вступати саме до Львова, інші міста не розглядає.
І про наші проблеми дізналася свекруха. Чесно, це така людина, яка любить пхати носа у чужі справи і давати поради, навіть, якщо до неї ніхто не звертався:
– Ну як пошуки з роботою? Довго ще будеш сидіти у чоловіка на шиї?
– Яка вам різниця? Ви ж знаєте, що зараз така ситуація через війну.
– Ой, ти далі шукаєш відмовки. Йди і туалети мий у супермаркетах. Теж мені, королева знайшлася!
Постійно дзвонила до чоловіка та капала на мізки. Намовляла проти мене, дорікала, що я сиджу на шиї та навмисне брешу, що роботи нема. Добре, що він постійно захищав мене перед свекрухою.
Декілька днів тому моєму Остапові запропонували другу роботу. Його товариш зі школи відкрив СТО та шукає майстрів. Мій чоловік вправний та вміє все гарно полагодити. Графік вільний, тому Остап може приходити ввечері на 2-3 годинки.
Йому сподобалася ідея. Тим паче, що СТО неподалік від нашого району, йти буквально 10 хвилинок. І якщо друг пропонує таку угоду, то гріх відмовлятися.
Але і до пані Ольги це дійшло, вона знає родичів того друга. Як їй дах зірвало – то словами не передати. Вже почала сусідам та родичам говорити, що то я навмисне проганяю чоловіка на роботу:
– Ти Остапа геть не жалієш. Де твоя совість? Хочеш, аби чоловік на тій роботі взагалі вмер чи що?
– Я його не змушувала, він сам погодився. І робить це для наших дітей.
– Ну ти подивися на ту білоручку. Тільки б гроші з нього тягнула день за днем.
Я виховую дітей, прибираю вдома, готую їсти і досі працюю на цій роботі, але вже дистанційно. Але для свекрухи все одно погана, бо, бачте заробляю мало!
Остап це робить заради нашої родини. Він підтримує і вірить, що все-таки я колись знайду гарну роботу. У мене була ідея поїхати на заробітки, але він був проти. Ось так Остап мене кохає!
Як мені пояснити це свекрусі? Вона такі плітки про мене розпускає, що от…Ну плакати хочу! Невже я на таке заслужила?
Як вирішити цю проблему в родині?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!