Моя мама вирішила навчати мене життя, нашкодивши мені і допомагаючи сестрі.
Мама нас із сестрою завжди розділяла, тато займав позицію «моя хата скраю». Тамарі завжди кращий одяг, кращі подарунки, вільний час, любов та турбота, різні розвиваючі гуртки і таке інше. Пам’ятаю, навіть, коли у неї був день народження, то мама влаштовувала свято і запрошувала всіх друзів сестри, я ж обходилась просто тортом в колі сім’ї.
Від такої «любові» я втекла заміж. Весілля ми не робили, просто розписались. Батьки подарували набір посуду, а тато тихцем шепнув на вухо: « – Постарайся бути щасливою».
Я переїхала до чоловіка. Його мама звільнила нам квартиру, а сама переїхала на дачу. Ольга Дмитрівна була на пенсії, тому ледь не щодня навідувалась до нас із перевірками та порадами.
– Чого речі складені не за кольорами? Уже 9 ранку, а ти досі посуд не помила? І цим ти збираєшся годувати чоловіка? Це хіба борщ? – уїдливо говорила свекруха. – Розвела тут безлад. Матимеш свою квартиру, то перетвориш її на свинюшник, а в чужій – будь добра прибери.
Артем на закиди своєї мами нічого не відповідав. Лише мене ганяв, бо ж мама скоро прийде. Сам нічого не робив.
Коли у нас народилась донька, все лише стало гірше.
В цей час моя сестра жила з батьками та купалась у маминій любові. Від знайомих я дізналась, що Тамара виходить заміж.
Весілля вирішили зіграти зараз, бо рік тому померла наша бабуся і чекали, щоб пройшов час.
Після смерті бабусі я з сестрою в рівних частинах успадкували її двокімнатну квартиру. Де я і донька були приписані. В квартирі було по два лічильники на всі комунальні послуги, щоб кожен сам за себе платив.
Перед весіллям сестри мама вирішила зі мною поговорити.
– Ти відмовся від своєї частини на користь сестри. Ти все одно живеш із чоловіком, а вона там житиме своєю сім’єю – каже мама.
– Чому це я маю відмовлятись? Нехай Тамара відмовиться і ми з Артемом туди переїдемо, а вона і далі з вами житиме. У вас три кімнати.
– Бо молода сім’я має жити окремо. А свою квартиру ми тобі залишимо. З часом матимеш аж трикімнатну квартиру, тоді як у Тамари буде лише двокімнатна.
– Ні. Бо й сама збираюсь переїжджати до своєї половини квартири, бо в житті різне може бути, а це все таки моя власність.
– З якої це радості? Чого тобі з чоловіком не живеться?
З Артемом на той час я вже вирішила розлучитись. Доньці на тоді було 3 роки, я працювала та мала житло – половину квартири бабусі. Мене не влаштовувало те, що Артем не бере відповідальність за сім’ю та не може відстояти наші інтереси перед своєю мамою. До того ж він почав випивати на підіймати на мене руку. Це я вже терпіти точно не мала наміру.
Та мама таких моїх пояснень не стала слухати. Лише сказала:
– Хто тобі винен, що такого чоловіка обрала? Зруйнувала свою сім’ю і сестрі жити не дасиш? Від нас тепер допомоги не чекай.
Мама пішла. Я й не чекала, що вони мене підтримають чи допоможуть, бо знаю, хто у мами на першому місці.
Сестра поспішно відгуляла весілля та почала з чоловіком жити у нашій спільній квартирі. Я ще жила з Артемом, бо вирішила по-троху перевезти свої речі.
Коли я зайшла до своєї квартири, то побачила, що моя кімната, яка була зачинена на замок, відкрита і там облаштована спальня.
– Забирайте звідси свої речі, бо я збираюсь жити у своїй кімнаті – заявила я сестрі і її чоловіку Віктору.
– Хто це така? Чого вона командує? – сполошився Віктор.
– Це моя сестра і вона має частку в цій квартирі – лагідно намагалась пояснити Тамара чоловіку.
– Половину – уточнила я.
– Ти ж казала, що єдина власниця квартири, а тут виявляється ще хтось є.
Віктор з криками зібрав речі і пішов. Сестра накинулась на мене:
– Що ти наробила? Через тебе мене чоловік кинув, а я вагітна.
– Я не винна, що йому квартира важливіша за тебе – кажу.
Я влаштувалась з донькою у своїй кімнаті. На наступний день подала на розлучення. Сестра поїхала до батьків. Через тиждень Тамара повернулась, але з мамою.
– Ти егоїстка невдячна. Через тебе Тома втратила дитину і від неї пішов чоловік – кричала мама. – Я тобі цього не подарую і життя в цій квартирі в тебе не буде – кричала мама.
Її не зупинило те, що моя донька встала і почала плакати від цих криків.
За деякий час ми продали цю квартиру і я собі купила однокімнатну, влізши у борги. Та тепер знаю, що ніхто у мене не відбере це житло. З Артемом я розлучилась і самостійно виховую дитину.
Мама з сестрою зі мною не розмовляють. Тато лише телефонує. Тамара після розлучення з Віктором поїхала заліковувати душевні рані за кордон, на відпочинок. На це вона витратила всі гроші від продажу бабусиної квартири.
Я ж нарешті почуваюсь вільною та щасливою поруч із донькою. Вірю в те, що своє жіноче щастя обов’язково знайду.
Що б ви робили, якби мали таку рідню, як моя?